Політична думка того часу розвивалася у контексті таких правових документів, як "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Конституція прав і свобод Запорозького Війська" та ін.
Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія. Її засновник П. Могила виступав за підвищення ролі церкви у державі та суспільстві, її контроль за освітянським життям країни та був проти втручання держави у церковні справи. В цілому П. Могила відводив церкві роль радника, а не верховника.
Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали та розвивали діячі Києво-Могилянської академії. Зокрема, С.Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, Мислитель захищав ідею сильної церковної влади, що не заважало йому водночас стверджувати, що "царі більше панують над тілом, ніж над душею людською".
Визначний філософ, професор, ректор Києво-Могилянської академі, Ф. Прокопович першим в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму. На його думку, пріоритетною повинна бути світська влада, церква має підпорядкуватися державі.
Визначною пам'яткою української політичної думки козацько-гетьманської доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким "Конституція прав і свобод Запорозького'Війська (1710). Це перша офіційна угода, укладена новообраним гетьманом зі своїми виборцями, у якій викладені умови, на яких він перебирав владy. Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліків між загальною Радою і гетьманом.
