Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору.
Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. На його думку, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей “природний” стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але згодом принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу. У розумінні Гроція, держава - це "досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права та загальної користі". За своїм соціальним змістом держава у трактуванні Гроція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.
Спіноза вважав, що люди первинно знаходилися у природному стані, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природного права. Перехід до громадянського стану мислитель пов'язував із укладанням суспільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями. Мислитель обгрунтував ідею про невідчужувані права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слово. Держава у Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав: впорядкування релігійного життя; забезпечення недоторканості власності; поширення освіти; гарантування безперешкодного ведення торгівлі; оцінка поведінки кожного; покарання злочинців; вирішення конфліктів, які виникають між громадянами; здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та їх запобігання. Спіноза найкращою вважав республікансько-демократичну форму держави, хоча визнавав правомірність існування й інших форм, крім необмеженої влади однієї людини.
Гоббс вважав, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану “війни всіх проти всіх ". Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні. “Суспільний договір”, за Т. Гоббсом, полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов’язання діяти в ім’я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об’єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя.
Локк вважав, що до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як “війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об’єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу.
