Італійський державний діяч та мислитель Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки творами "Володар ", "Міркування на першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції" та ін. У центрі власного світобачення Макіавеллі поставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтересами, зумовленими прагненням зберегти та примножити власність. Людський егоїзм вимагав створення держави, яка б врегулювала поведінку індивідів. Макіавеллі розглядав державу як певний політичний стан суспільства, що характеризувався специфічними відносинами між володарями та підвладними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, демократія. Кожен із цих видів був нестабільний; ідеальним є змішаний тип влади, який урівноважував би інтереси різних соціальних груп, багатих і бідних. Макіавеллі виступав з ідеєю контролю та рівноваги: можливість брати участь в управлінні державою надавалося одночасно монарху, знаті та народу. "Тоді ці три сили будуть взаємно контролювати одна одну". У праці “Володар” Макіавеллі змалював образ правителя, який нехтував законами моралі та релігії під час боротьби за владу. Головним критерієм оцінки діяння правителя була могутність держави, задля досягнення якої можна використовувати будь-які методи і засоби. Заслуги Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він: відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом; заклав основи політичної науки; виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Італії; увів у політичний лексикон поняття “держава” та “республіка” у сучасному їх розумінні.
