Реформація - це широкий антифеодальний і антикатолицький рух в першій половині XVI ст., який заклав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути.
Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти засилля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі.
Провідні ідеї М. Лютера: необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади; безумовний послух народу світській владі; ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія; світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло; необхідним є законний примус з боку держави; монарх, як суб'єкт верховної влади, є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підзвітні лише “судові розуму" та вищим законам; піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку переслідування за них - право на опір.
Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна “Настанови в християнській вірі». На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у залежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя- тирана допускається лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вважав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встановлення теократії.
Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захищала свободу совісті. Боден першим сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. Серед суттєвих ознак суверенітету держави Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інстанції, помилувати.
