Конфуцій своє вчення виклав в праці “Бесіди та висловлювання”. Він розвинув патріархальну концепцію держави, яка полягає у погляді на державу як на велику сім’ю та на владу імператора як на своєрідну владу батька в цій сім’ї. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім’ї, де молодші залежні від старших. Існує нерівність людей: “темні“ люди (простолюдини) повинні підпорядковуватися “благородним мужам”. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління.
Лао-Цзи. Заснував школу даосизму. Даосисти виходили з того, що людина - частинка природи, а тому знаходить своє щастя тільки у єдності з природою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій. Держави повинні бути маленькі, з нечисельним населенням. Ідея даосизму передбачала створення міні-держав на рівні сіл, общин; правителям рекомендувалося якнайменше втручатися у природний плин життя
Шан-Ян. Провідною течією політичної думки Стародавнього Сходу (Китаю, зокрема) є легізм, засновником якого є Шан-Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Вони виступали за укріплення чиновницького та карального апарату, запровадження жорстких норм, що регулюють усі сфери життя і виконання яких забезпечується під загрозою покарання. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Легізм сприяв утвердженню деспотії.
