.
Популяційна генетика, розділ генетики, що вивчає генофонд популяцій і його зміну в просторі і в часі. Вона має важливе значення для розвитку синтетичної теорії еволюції, оскільки ця теорія постулює, що популяція є лише одиницею еволюції, оскільки в ній відбуваються головні еволюційні процеси. В більшості генетика популяцій досліджує панміктичні популяції, тобто популяції перехреснозаплідних організмів. Дослідження в галузі генетики популяцій розпочав російський вчений С. С. Четвериков у 1920-их роках. 1926р. Четвериков написав книгу «Про деякі моменти еволюційного процесу з точки зору сучасної генетики» і це стало відкриттям популяційної генетики. Він висвітлював такі питання як: визначення стану гетерозиготності будь-якої природної популяції. 1)Механізми стабілізації в популяції частоти генетипових класів гомо- та гетерозиготи. 2)Коливання чисельності популяції. 3)Ізольованість популяцій і виникниння між ними ізолюючих бар’єрів. Об’єктом вивчення була мушка дрозофіла. 1927р.- Четвериков «Популяція дрозоф. на північному кавказі». Вчені, що займалися генет. попул.: Фішер, Холдейн, Серебровський, Вавілов, Добржанський та ін..
