За характером адаптації до водного стресу рослини поділяють на три групи: ефемери, які уникають негативного впливу водного дефіциту; посухостійкі, які здатні використовувати запаси води з глибоких горизонтів грунту; посуховитривалі, які не втрачають життєдіяльність при значних втратах води. Водний стрес виникає в рослинах тоді, коли транспірація перевищує поглинання води коренем. Найбільш чутливий до нестачі води ріст клітин, дещо менш чутливі синтетичні процеси, зокрема синтез білка. Недовготривала посуха спричинює зниження в’язкості цитоплазми, тоді як більшість фізіологічних функцій інтенсифікують на фоні сповільнених ростових процесів, збільшується водо утримуюча здатність клітин. Ріст найбільш чутливий до впливу посухи.Високотемпературний стрес може бути довготривалим та і різким короткочасним. Високі температури гальмують рух цитоплазми, знижують мітотичний індекс в перші 3-4 год теплового стресу, спричинюють зміни в структурі білків, характерні взаємодії між ферментом та субстратом. Екстремальні температури зумовлюють деструкцію ядра, денатурацію та розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції. Високі температури пошкоджують мембрани тилакоїдів, порушують активність донорної частини ФС ІІ, фосфорилювання. Водний та високотемпературний стреси зумовлюють численні функціональні та структурні зміни в життєдіяльності рослинного організму, знижують продуктивність, а глибока тривала дія їх спричинює незворотні реакції і загибель рослин.
