Поглинання клітиною води приводить до збільшення об’єму клітинного вмісту, що спричиняє гідростатичний тиск на клітинну стінку. Такий тиск називається тургорним тиском (Т), а напружений стан клітинної стінки – тургором. Явище втрати тургору клітинами можна спостерігати експериментально, поміщаючи рослинні клітини в гіпертонічний розчин якої-небудь солі. За законами осмосу вода починає виходити з клітин через плазмалему. Спочатку втрачається вода цитоплазми, а потім через тонопласт виходить вода з вакуолі. Об’єм протопласта зменшується, і він поступово відокремлюється від клітинних стінок. Простір між стінкою і протопластом, що скоротився, заповнює зовнішній розчин. Такий процес називають плазмолізом, а клітини – плазмолізованими. Вода виходить із клітини доти, поки її вміст не набуває такого ж водяного потенціалу, що і навколишній розчин. Швидкість плазмолізу залежить від концентрації розчину, його якісного складу (наприклад, у присутності солей двовалентних іонів латексів плазмоліз відбувається повільніше), в’язкості цитоплазми, стану мембран та ін. Процес плазмолізу може бути оборотний, якщо клітина не одержала ніяких ушкоджень. Для цього плазмалізовані клітини поміщають у чисту воду чи гіпотонічний розчин, тобто в розчин із вищим, ніж у вмісту клітин, водяним потенціалом. Вода за законами осмосу надходить у клітину. Процес, зворотний плазмолізу, називають деплазмолізом.
