Ф. Ніцше (1844-1900р. ) – німець, польського походження, здобув класичну освіту (гімназія, університет). Після закінчення став філологом, читав в Базельському університеті на посаді професора історію античних культур (знав стародавні мови). За твір ” Воля до влади “, який видала його сестра, володарка архіву, був проголошений ідеологом фашизму. 20 останніх років свого життя провів в лікарні для божевільних.
Основні його ідеї :
- перший зафіксував перехід від класичної філософії до некласичної;
- дуже гостро критикував класичну філософію і культуру. За його словами класична культура – то культура заборон. Так як життя є космічною всесвітньої силою, то культура, яка бажає урізати, ввести в рамки життя, убиває його.
- сильно критикував християнську мораль. Співчуття хворим приводить до підпорядкування сильних слабим. Ця позиція не аморальна, а іморальна (позаморальна).
- пропогандує культ надлюдини. Надлюдина зрозуміло і усвідомлено, не стримуючи силу життя, дає їй повний простір, не звертаючи на норми моралі. Воля тоді є воля, коли є проявлення волі до волі. До представників ” філософії життя ” відносяться : А. Бергсон (1859-1941р. ) – французький філософ, і В. Дільтей (1833-1911р. ) – німецкий філософ. Бергсон в свій час отримав Нобелівську премію в галузі витончених мистецтв. За його словами, вихідною характеристикою життя – є тривалість. Тому життя не підлягає розумінню, вивченню, його можна тільки переживати. Воно протікає в часі, а час є неперервним. Оскільки наука не має засобів вивчення неперервного, то і вивчення життя неможливе, воно є поза межами науки. Але людина має чудовий інструмент – інтуїцію. В фізичному часі ми можемо не орієнтуватись, але те що життя іде в часі ми відчуваємо. Вихід на безпосереднє сприйняття сутності здійснює інтуіція (внутрішнє життєве сприйняття – це свого роду горіння, а розум буде продуктом горіння).
