У «Критиці практичного розуму» Кант розробляє теорію моралі. На йо-го думку, закони моралі повинні бути такими ж загальними і необхідними, як і і,ікони науки. Намагаючись побудувати вчення про універсальну загально-людську мораль, Кант серед усіх можливих моральних правил і законів ви-значає один основний моральний закон. Цей закон він називає «кате-горичним Імперативом», тобто безумовним повелінням. Одне з формулю-вань даного закону є таким: «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети. і ніколи б не ставився до неї тільки, як до засобу».
Згідно з цим законом, людину не можна перетворювати на засіб - на річ, яку можна використати. До неї зажди потрібнго ставитися як до мети, як до самоцінної особистості. Кантівський категоричний імператив формулює принцип безумовної гідності і цінності людини. Вищим принципом між-людських стосунків, стверджує Кант, повинен бути не принцип корисності, а принцип абсолютної поваги до особистості.
Таким чином, філософія Канта поставила людину у центр усіх філософських проблем, підкреслюючи її безумовну цінність. Кант переорієнтував всю філософію на антропологічну проблематику. З точки зору Канта, всі філософські проблеми зводяться до чотирьох питань: що я можу знати; що я повинен, робити; на що я можу надіятися;, що таке людина Перші три питан ня зводяться, в свою чергу, до четвертого - основного.
Серед цих питань немає питання про сутність об'єктивного світу. Кантівська критика розвіяла марні претензії людського розуму на можливості осягнення глибинної природи Всесвіту, вона перекреслила саму можливість для людини пізнати основи світобудови. Сучасне західне філософське мислення продовжує і посилює релятивістські тенденції філософії Канта.
