Д. Юм (1711-1776 рр. ) також був англiйським фiлософом. Вiн народився в Шотландiї, закiнчив Единбургський унiверситет. В системі Юма відобразився агностицизм – заперечення пізнавальності дійсності та деїзм – сприйняття бога як першопричини світу, але заперечення його втручання в явища природи і суспільні події.
Iснування для Юма, як i для Берклi, тотожне сприйняттю. Але на вiдмiну вiд Берклi, який заперечував iснування матерiальної субстанцiї i приймав iснування субстанцiї духовної на основi подiбного ототожнення, Юм стверджував, що єдино незаперечливим є iснування вражень. Дiйснiсть- є поток ” вражень “. Тому iснування, чи неiснування поза цими враженням субстанцiї (тiлесної чи духовної)- тут нiчого ми сказати не можемо, у нас немаї пiдстав нi для позитивних, нi для негативних висновкiв з цього приводу. В фiлософiї Юма закладен скептицизм. Вiн вважав, що причини, якi породжують в нас цi “враження”, принципово не є пiзнаваємими. Тому, одним з центральних понять його фiлософiї е вiра. Оскiльки ми не знаемо i не можемо знати, чи iснують об’єктивнi джерела вражень (об’єктивнi предмети, явища), чи вони являються витворами нашої фантазiї, тому виходячи з специфiки людського життя, нам зручнiше керуватися уявленнями про об’єктивне iснування предметiв i явищ свiту. єдине, про що слiд при цьому постiйно пам’ятати-це наша певнiсть в об’єктивному iснуваннi свiту, що базується на вiрi i аж нiяк не може претендувати на iстиннiсть. Але, людина в своему життi, роблячи висновки на якiсь дiї, керується своєю звичкою. Звичка є мiра i керiвництво людського життя. Вона виникає з власного досвiду.
