Концепція Нової науки – Френсіс Беккон (1561 – 1626)- засновник англійського матеріалізму. Філософська концепція Бекона детально переглядає уявлення про роль наукового пізнання, його призначення й місце в житті суспільства. Проблема мети наукового пізнання має важливе значення для прогресу науки. Визначення істинної мети наукового пізнання, усвідомлення справжнього призначення науки є суттєвим складником Беконової програми її відновлення. “Я звертаюся до всіх з одним загальним застереженням, — писав він, — аби вони поміркували над справжніми цілями науки і щоб вони її шукали не задля задоволення власного розуму, не для змагання або для того, щоб перевершити інших, не заради прибутку, слави або подібних ницих цілей, заради життя та його користі”
Підкреслюючи негативне ставлення до всієї попередньої науки, яка мала принципово споглядальний характер і нехтувала потребами практики, Ф. Бекон пропонує нове порівняно з античністю і середньовіччям розуміння науки. Справжня мета її, на думку Ф.Бекона,полягає в тому, щоб приносити користь людині, збагачувати її життя новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, панувати над природою. “Знання є сила”, — цей славнозвісний Беконів афоризм відображає його погляди на значення науки в людському житті.
Ф. Бекон — провісник нової індустріальної ери, він не тільки вказує на особливу роль науки в майбутньому суспільстві, а й передбачає необхідність перетворення її у найважливішу галузь людської діяльності. Загалом наука, на думку Ф.Бекона,відкриває перед людиною безмежні обрії. Узагальнюючи своє розуміння природи науковою пізнання, його значення для практичної діяльності людини, Ф. Бекон каже, що метою науки є “пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини, доки все не стане для неї можливим”. Ось, така своєрідна максима його філософії науки.
Говорячи про потребу зв'язку теорії й практики, науки й техніки, Ф. Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь — одне й те саме. Що в дії найкорисніше, те в знанні найістинніше, стверджує він. Проте Ф. Бекон був далекий від вузького прагматизму. Істинність знання не залежить від його корисності, навпаки, саме істина є необхідною передумовою досягнення прагматичних цілей людини.
Панувати над природою, згідно з Ф. Беконом, можна лише підкоряючись їй. Над природою панує той, хто до неї “прислухається” Тому сутність науки полягає передусім у тому, що вона є відображенням буття, природи такими, якими вони є. Лише тоді наука може виконати повною мірою і своє практичне призначення.
Визначивши справжнє призначення і мету наукового пізнання, Ф. Бекон оцінює стан, у якому перебуває наука його часу. І цей стан видається йому жалюгідним. Наука, яка успадкувала всі вади античної філософії та середньовічної схоластики, не відповідає своєму призначенню і потребує докорінної перебудови. Ф. Бекон детально вивчає причини неуспіху науки, її вкрай нерозвиненого стану.
Ф. Бекон виступає також проти переслідувань філософів та науковців церквою. Спираючись на концепцію двоїстої істини, він вважає, що наука і теологія не можуть суперечити одна одній.
