Тлумачить людину як матеріальну природну істоту у відносності з установками античності; особистість а не природна істота,яка само стверджує себе у своєму існуванні.
Найяскравішим представником цього напряму був Микола Кузанський (1401–1464), який вважав, що істина безкінечна, а людське пізнання скінченне, тому до істини можна тільки наблизитись. Бог є в усіх речах. Кожна річ, так само, як і людина, це – маленьке відображення Всесвіту – мікрокосм. Таких поглядів дотримувались і в античності, однак Кузанський знову ж таки привносить у античну філософію елементи християнства.
Іншим філософом-платоніком був Марсіліо Фічіно (1433– 1499), за вченням якого світ складається з окремих «досконалостей»: 1) Бог; 2) ангели; 3) душа; 4) форма; 5) матерія. Як видно, перші три «досконалості» християнські, останні дві (форма і матерія) – платонівські поняття.
Нарешті, третім філософом-платоніком був Джовані Піко дела Мірандола (1463–1494), який вважав, що людина дивовижна істота, насамперед тим, що вона не тільки кимось є, але й кимось хоче стати. Згодом, уже в ХХ ст., цей принцип стане наріжним каменем у філософії Мартіна Гайдеґера й так званих філософів-екзистенціалістів.
