Цнтральною у філософській думці Сократа була людина і її свідомість. Відповідно, він був першим антропоцентристом.
Антропоцентризм – уявлення про те, що в центрі світу – людина, тобто все повинно сприйматись через контекст людини.
Сократ вважав, що він людина з деймосом (демоном) і все, що він має – завдяки ньому. Деймос виступає таким собі внутрішнім голосом. Він казав, що людина повинна творити себе сама, повинна мати незалежність розуму.
Сократ ототожнював аподиктичні знання з благом: «Знання – добро, незнання – зло». Це ідея про те, що людину можна виховати, а тому можлива і соціальна рівність, за яку Сократ активно виступав. Асоціація знання з добром, саме пріоритет знання – основа філософії Сократа. Він вважав, що все залежить від людини.
В античності вважали, що саме Сократ першим ввів принцип індукції (принцип синтезу та аналізу знань). Також, Сократ запропонував певну систему етичних категорій, що були не просто переліком нормативів, а вихідними поняттями існування людини. Найголовнішою з цих категорій була категорія чеснот. Людина прилучається до них шляхом пізнання: «що робити?». Сократ шукав причини походження різних чеснот, таким чином прилучившись до соціології. Вся філософія Сократа спирається на питання «що людина повинна робити?», коли раніше всі філософи питали: «що людина повинна знати?».
авдяки Сократу з’явились так звані сократичні філософи. Саме Сократ вважається батьком грецької класичної античної філософії, оскільки він розпочав критичний аналіз знань, шукав і ставив певні вимоги до знань. Сократ не заперечував існуючий в його часи лад, грецький пантеон Богів, просто вважав, що діалогами можна змінити державу. За легендою, перед смертю Сократу приснився сон, що з його грудей вилетів сіяючий лебідь, що продовжив та розвив його філософські погляди, це був Платон.
