Розрізняють два типи близнюків — монозиготні, або однояйцеві і дизиготні, або різнояйцеві. Однояйцеві становлять приблизно 1/4 частину загальної кількості близнюків. Вони виникають з однієї заплідненої яйцеклітини (зиготи) шляхом мітотичного поділу її на два або кілька зародків. Відомо, що мітоз є генетично рівноцінним поділом і тому одно яйцеві близнюки спадково еквівалентні (мають однакову програму розвитку — ДНК і однакові засоби її здійснення — білки).
Внаслідок ідентичності обміну однояйцеві близнюки характеризуються значною схожістю за багатьма ознаками. Вони завжди належать до однієї статі, схожі обличчям, мають однакову групу крові і однаково реагують на фізичні та соціальні умови. Білки, які синтезуються в їх клітинах, виявляються однаковими і тому під час трансплантації шкіри або інших органів імунологічної несумісності не виникає. Якщо ідентичні близнюки виховуються з дитинства в різних умовах, генетики мають ідеальну можливість визначити вплив середовища на виникнення фенотипових відмін.
Різнояйцеві близнюки виникають внаслідок одночасового запліднення двох або кількох яйцеклітин. Ступінь генетичної спорідненості між різнояйцевими близнюками не вища, ніжу звичайних братів і сестер.
Під час застосування близнюкового методу зіставляють ступінь схожості всередині однієї пари близнюків за певною ознакою багатьох пар ідентичних та неідентичних близнюків за певною ознакою і роблять висновок про вклад генотипу і середовища в її розвиток. Якщо, наприклад, один із одно яйцевих близнюків захворів туберкульозом, ймовірність захворювання іншого становить приблизно 74 %, у різнояйцевих цей показник становить лише 28 %.
«Генотип і середовище».
Близнюковий метод полягає у вивченні однояйцевих близнюків. Однояйцеві близнюки завжди однієї статі, бо мають однакові генотипи. До того ж у них однакова група крові, однаковий почерк, відбитки пальців, їх не розрізняють за запахом собаки і навіть батьки їх інколи не розрізняють. Лише в однояйцевих близнюків на 100 % вдалими є операції з пересаджування органів, оскільки вони мають однаковий набір білків, тому тканини, що пересаджуються, не відторгаються організмом. Досліджуючи такі організми, можна з’ясувати роль чинників довкілля у формуванні фенотипу особин: різний характер їхнього впливу зумовлює розбіжності у прояві тих чи інших станів певних ознак.
