Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.
Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.
Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші
особливості усного спілкування у порівняння з писемним.
Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух .
Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм,
яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокрем-
лення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
монологічне (говорить один учасник спілкування);
• діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
• полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
• індивідуальне (спілкуються двоє);
- колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);
• опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
побутове (обговорення щоденних проблем);
наукове (обговорення наукових проблем);
фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками
фахових установ);
естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою
і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки
мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
