Українська мова - єдина національна мова українського народу.
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована
форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома-
нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські
установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.
Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова
характеризується такими ознаками:
^ унормованістю;
^ уніфікованістю (стандартністю);
•^ наддіалектністю;
•^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість,
тобто наявність усталених мовних норм, - найбільш поширених, уні-
фікованих зразків репрезентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відмі-
ну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень
на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає
її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює
всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-
ражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова збері-
гає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх
варіанти.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою сти-
льових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові
мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві
форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні
загальномовні нормиє.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної,
політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілку-
вання людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
