43. Ціп’як карликовий. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Стьожак карликовий(Diphyllobothriumlatum) - збудник дифілоботріозу. Географічнепоширення: Північна і Центральна Європа, Сибір, Північна Америка, Канада, Японія, Центральна Африка. Частіше зустрічається вкраїнах з помірним кліматом. Морфологія. Статевозріла особина довжиною 3-5 м (описані черви до 20 м завдовжки), містить близько 2000 члеників. Сколекс овальний з двома присмоктувальними щілинами -ботріями, щи розташовані на спинному і черевному боках.Ширина гермафродитних члеників (10-20 мм)значно перевищує довжину (2-4 мм)Яйця трематодного типу довжиною до 75 мкм,сіруватого або жовтуватого кольору, широкоовальні. Фіна -плероцеркоїд червоподібної форми з двома ботріямина передньому кінці тіла. Біогельмінт. ОстаточнийхазяїнC людина, м'ясоїднітварини. Локалізаціястатевозрілої особи: тонка кишка. Проміжніхазяї _ рачок циклоп, згодом-риба. Інвазійнастадія _ плероцеркоїд. Через 30-60 днів після зараження в тонкій кишці формується статево зріла стробіла. Тривалість життя в організм і остаточного хазяїна - до 10 років. Діагностика. Клінічна: періодичне виділення члеників з фекаліями. Лабораторна: овоскопія фекалій, іноді можна знайти частини стробіли (гельмінтоскопія). Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати (празиквантел). Профілактика. Особиста: термічна обробка риби. Громадська: виявлення і лікування хворих,запобігання фекального забруднення водойм.