Перші спроби класифікації мохів базувались на відмінах у будові талому. Так виділились групи антоцеротових мохів (класAnthocerotopsida), печіночників (клас Marchantiopsida) та листкостеблових мохів (клас Bryopsida). На сьогодні, за різними даними, вчені виділяють від 3-х до 8-класів у складі відділу Мохоподібних (Bryophyta).
До складу надвідділ (Superdivisio) Bryobionta (Мохоподібні) України входять три відділи[1]:
· відділ Anthocerotophyta з одним класом - Anthocerotopsida, одним порядком - Anthocerotales, однією родиною - Anthocerotaceae, 2 родами та 4 видами;
· відділ Marchantiophyta з двома класами - Marchantiopsida та Jungermanniopsida, які включають 10 порядків, 32 родини, 61 рід із 188 видами;
· відділ Bryophyta з 5 класами - Sphagnopsida, Andreaeopsida, Polytrichopsida, Tetraphidopsida, Bryopsida, які включають 18 порядків, 50 родин, 190 родів із 640 видами.
Яке значення мохоподібних у природі та житті людини? Ми вже згадували, що мохоподібні - найчисленніший відділ вищих спорових рослин: він налічує близько 25 тис. видів трав'янистих рослин (в Україні -близько 800). Більшість видів мохоподібних зростає на зволожених ділянках суходолу, болотах, є серед них і мешканці прісних водойм. Часто мохи оселяються на деревах, скелях. Деякі види мохів поширені й у пустелях; вони роками можуть зберігати життєздатність, перебуваючи у висушеному стані. Численні мохи на півночі нашої планети є головними складовими рослинних угруповань тундри.
Мохи невибагливі до умов довкілля, вони можуть оселятись там, де рослин раніше не було. Виділяючи кислоти, мохи спричинюють руйнування скель, а відмерлі частки накопичуються між уламками. Так виникають первісні ґрунти, на яких згодом оселяються інші рослини.
Як й інші рослини, мохи під час фотосинтезу створюють органічні речовини з неорганічних. Але тканини мохів для тварин малопоживні: вони погано перетравлюються. Тому значення цих рослин як кормової бази тварин невелике. Проте мохи відіграють провідну роль у процесах утворення торфу та заболочування земель.
На болотах зростають різні види сфагнуму (мал. 144). На відміну від зозулиного льону, сфагнум не має ризоїдів. Він кріпиться до ґрунту нижньою частиною стебла, яка періодично відмирає. Сам сфагнум росте верхівкою. Досить цікава будова листків сфагнуму (мал. 144). Вони утворені клітинами двох типів. Одні з цих клітин живі й мають хлоропласти - вони забарвлені в зелений колір. Інші клітини мертві та безбарвні. В їхній оболонці є отвори, через які до клітини надходить вода. Сфагнум може поглинати води в 20 разів більше, ніж важить сам. Якщо висушений сфагнум занурити у склянку з водою, то він може увібрати в себе майже всю воду.
Накопичуючи воду у своєму тілі, сфагнові мохи сприяють заболочуванню місцевості. З одного боку, це явище негативне, оскільки внаслідок заболочування скорочуються площі сільськогосподарських земель. Проте, з іншого боку, болота підтримують водний баланс
нашої планети. Вони живлять водою малі річки, на болотах мешкає багато рідкісних видів тварин і рослин.
Як утворюється торф? Відмерлі рештки сфагнумів та інших рослин, що зростають на болотах, Занурюються у воду. Оскільки у болотяній воді кисню обмаль, а сфагнуми виділяють особливі кислоти, що гальмують розвиток мікроорганізмів, то відмерлі їхні частини не перегнивають. Вони осідають на дні боліт протягом десятків, сотень і навіть тисяч років, пресуються і утворюють торф. Шари торфу інколи сягають десятків метрів завтовшки, а за 10 років виникає шар торфу завтовшки лише 1 см. Загалом світові запаси торфу оцінюють приблизно в 270 млрд тонн.
Людина з давніх-давен використовує торф як паливо. Значні його запаси зосереджені на півночі України, зокрема на Поліссі. З пресованого торфу виготовляють плити, які використовують на будівництві як матеріал, що поглинає шуми та зберігає в оселі тепло. Торф, з його високим вмістом органічних речовин, людина використовує і як високоефективне добриво. У хімічній промисловості торф слугує сировиною для виробництва пластмас, воску, фарб, лаків, спиртів, кислот. Висушений сфагнум має бактерицидні властивості, тому його можна використовувати для лікування ран.
