Професійне мистецтво другої половини ХVІІІ ст. Музична, живописна, літературна та наукова спадщина українських митців, їх внесок до загальноімперської культури.

Важливе місце в цей час у літературному житті України займала поезія. Як у навчальних закладах, так і поза їх межами культивувалась піїтика і найріз­номанітніші віршові форми: оди, панегірики, гімни, канти, рецеї, посвяти, ляменти, включно до «карміна куріоза» — «акростихів», «раків» тощо. Широке ви­знання отримав рукописний збірник поезій Климен-тія Зіновьєва, до якого увійшло 370 віршів. Поет вис­тупав проти жадоби збагачення, картав багатіїв за те, що «вони визискували людей вбогих». Одночасно він прославляв чесну працю хлібороба, ремісника. Варто зазначити, що в поезіях Климентія Зіновьєва багато запозичень з народної побутової української мови.

Значного поширення набули сатиричні вірші, в яких критикувались недоліки і суспільна мораль того часу. Автор «Сатиричної коляди» ставав на захист простої людини, беззахисної перед несправедливим судом, про­ти хабарництва чиновників, знущання панів над на­родом. Сатирично-гумористичні вірші Івана Некраше-вича «Ярмарок* і «Сповідь» відтворювали колоритні побутові сцени, розкривали антагонізм між селянством і панством.

Видатним явищем літературного життя України другої половини XVII ст. була літературна творчість Г. Сковороди (1722-1794 pp.). За десять років він на­писав 30 байок, об'єднаних у збірку «Басни Харькове-кія». У них висловлювався протест проти соціального гніту. Разом з тим поет високо оцінював моральні якості українських селян: чесність, доброту, працьо витість, скромність, природний розум.

У цих байках знайшли свій дальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури. Кращі віршовані тво­ри Г. Сковороди об'єднані в збірці «Сад божествен­ных песней». У них поет виступає співцем свободи, прославляє «отця вольності» Богдана Хмельницького, висловлює свої антимонархічні настрої.

Вартий уваги один з найпопулярніших творів Г. Ско-вороди вірш «Всякому городу нрав і права», в якому влучно охарактеризовані тогочасні прошарки україн­ського суспільства:

Всякому городу нрав і права; Всяка имеет свой ум голова-Петр для чинов углы панскіи трет, Федька-купец при аршине все лжет... Тот непрестанно стягает грунта, Сей иностранны заводит скота... Строит на свой тон юриста права. С диспут студенту трещит голова... Творчість Г. Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, зачинателем якої став Іван ПетровичКотляревський (1769-1838 pp.). У 1798 p. в Санкт-Петербурзі коштом полтавського поміщика М. Парпури вийшли друком три частини його знаме­нитої поеми «Еиеїда», створеної за мотивами твору давньоримського поета Вергілія. В «Енеїді» широко ви­користані традиції української бурлескної літератури. Поема написана народною мовою, у ній реалістично зма­льовано життя і побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено коло­ритні типи селян, козаків, міщан, панів, старшин, чи­новників тощо. М. Костомаров зазначив, що «Енеїда» як пародія втратила для нас свою ціну, але як вірна картина малоросійського побуту, як перший твір мало­російською мовою, в очах наших — дорогоцінне творін­ня. В «Енеїді» відбився автономістський ідеал малоросійського дворянства.

У творі І. Котляревського відоб­ражено політичне позасвідоме кінця XVIII — почат­ку XIX ст., коли українське дворянство, інтегруючись у Російську імперію, прагнуло зберегти свої привілеї. І. П. Котляревський став першим класиком нової ук­раїнської літератури періоду її становлення. «Енеї-да» І. Котляревського — це початок нової україн­ської літератури і літературної мови.

Тобто ця українська інтелектуальна еліта будувала міцні стіни Російської імперії. Межі Європи замика­ла на Сході Русь-Україна. Уже землі за Доном вважа­лись азіатською територією. Московським царством тоді в очах Європи позначалась азіатська безвість, «tartaria magna». Анексувавши Україну, переманив­ши до себе провідних спеціалістів, перебравши на себе споконвічну назву України — Русь, Московське цар­ство поступово входило в коло європейських держав. Драма, театр. У навчальних закладах України розвивались також драма і театр, які не можуть існу­вати одне без одного. Та коли саме тут вони мали характер дещо абстрактний, то поза шкільними мура­ми українська драма набуває характеру національно­го. Шкільна драма, як така, виникла з середньовічних релігійних драм, зв'язаних рігорозними нормами єзуїт­ського театру (правила Ф. Прокоповича). Вона була схована за мурами академії від небезпек політичного життя. І хоч з її лона виходять твори такої духовної потужності, як «Милость Божія» Т. Трофимовича, чи твори, насичені мотивами народного вертепу, як «Ко­медія на Різдво Христове» Д. Тупталенка, вона не мог­ла стати драмою національною.

В інтермедійній частині вертепної (лялькової) дра­ми, носіями якої здебільшого були школярі, виступа­ють у живому контакті з дійсністю побутові постаті тодішнього життя України: козак, лях, литвин, циган, єврей. Інтермедії складали до кінця століття такі ав­тори, як В. Лащевський, М. Довгалевський та інші.

Найдоступнішим для народу продовжував залиша­тись ляльковий театр — вертеп. Проте в кінці століття він почав поступатися перед сценічним драматичним і музичним театрами. Увагу глядача все більше завойо­вували здійснювані в театральних приміщеннях по­становки трагедій, драм, музичні концерти, які давали трупи Київської академії та інших навчальних закладів.

У Харкові в 1791 р. було засновано перший в Укра­їні постійний театр.

На їх основі постає потім нова українська комедія І. Котляревського, Гр. Квітки-Основ'янеика і одного з найбільших майстрів світової сцени — Миколи Го­голя.

Музичне мистецтво. У XVIII ст. в Україні поряд з народною самодіяльною почала розвиватися і профе­сійна музика. Перших музикантів-професіоналів випус­кали Києвська академія та засноване в 1737 р. музич­не училище в Глухові. Саме виходець із Глухова, пізніше студент Київо-Могилянської академії, М. С. Березов-ський став видатним українським і російським ком­позитором. Він був автором першої в Росії опери «Де-мофонт».

Його земляк і учень Д. С. Бортнянський роз­винув далі вітчизняне музичне мистецтво і написав опери «Креонт», «Сокіл» та інші, а також понад 100 тво­рів для хорового виконання. Обидва композитори широ­ко використовували народну пісенну творчість і україн­ського, і російського народів. Менш щасливою і більш трагічною була доля третього знаменитого композито­ра і диригента Артема Веделя. Після періоду активної творчості Ведель поїхав на батьківщину, постригся в монахи, але за антицерковну діяльність був ув'яз­нений і решту життя провів у в'язниці.

Живопис. Видатну роль у розвитку живопису та графіки XVIII ст. відіграли українці, академіки Петер­бурзької академії мистецтв Д. Г. Левицький і В. Л. Бо-ровиковський. Вони стали справжніми творцями віт­чизняного портретного мистецтва тієї пори. Хоч їх численні портрети і мали парадний характер, все ж вони зробили значний крок до створення реалістичного порт­рета. У створених Д. Левицьким портретах М. Дякової, А. Давга, Катерини II та написаних В. Боровиковським портретах М. Долгорукої, І. Безбородко, А. Сталь з ви­нятковою майстерністю відтворені почуття властолюб­ства, індивідуальні риси людей різного характеру і соціальної приналежності.