Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.
Головні ознаки народної балади
- жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;
- зосередження уваги на моральних проблемах;
- напружений сюжет;
- легендність та фантастичність;
- драматична, часто несподівана розв'язка;
- присутність оповідача;
- використання діалогів і повторів;
- невеликий обсяг.
Балади бувають: Історичні, Міфологічні, Ліричні,Трагедійні,Розбійницькі,,Сімейно-побутові
Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Данте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гу-да. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Гете, Шіллер, Гайне, Гюґо, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).
Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості