Ліро-епос — межиродове синтетичне жанрове утворення, що полягає в поєднанні суб’єктивних, емоційно-експресивних та об’єктивно-авторських принципів зображення. Ліро-епічні твори є віршовими розповідями про вчинки, особливо, переживання героя чи героїв і водночас у них виражені переживання поета-оповідача. У ліро-епічних творах присутній розгорнутий сюжет, що характерно для епічних творів, а зображення переживань головної дійової особи, думки й почуття самого автора, які теж є в таких творах і, як правило, розповідають про його ставлення до зображуваних подій, є ознаками ліричних творів.
Для таких творів характерні поза фабульні ліричні відступи, риторичні запитання, вигуки, інтонаційні контрасти тощо, згруповані навколо композиції та головного героя.
У традиційну схему літературних родів (епос, лірика, драма) не вкладається на думку Калізєва:
- література потоку свідомості
- Ессеїстика
- Нариси
Традиційно виділяють такі проміжні родо-жанрові утворення:
- Ліро-епос
- Епіко-ліричні
- Ліро-драма
- Епо-драма
Ліро-епічні жанри
Особливості : сполучає елементи епосу:
- сюжетність;
- характеристика дійових осіб;
- розповідь;
- описи.
лірики:
- відтворення почуттів і роздумів героя;
- ліричний герой;
- віршова форма;
Поема – віршована повість або оповідання з напруженим динамічним розвитком подій, характери розкриваються досить повно, широта охоплення життєвих явищ – від однієї до великої кількості подій. В європейських літературах Х ІІ – Х ІІІ ст., у тому числі й російській, поема була епічною. Сентименталісти внесли в неї елементи лірики (ввели ліричні відступи, поглибили відтворення внутрішнього світу героїв тощо), внаслідок чого поема набрала ліро-епічного характеру. Наявність ліричного героя – визначальна ознака ліро-епосу.
Різновиди поеми:
- бурлескно-травестійна (І.Котляревський “Енеїда”) – зміст твору серйозного, нерідко героїчного характеру, викладається у жартівливій формі, вульгарно, грубо;
- героїко-романтична (Т.Шевченко “Гайдамаки”) – розв,язується соціальний конфлікт; відтворюються важливі події історії або сучасного життя; тон викладу піднесений;
- соціально-побутова (Т.Шевченко “Катерина”)
- сатирична (Т.Шевченко “Сон”).
Балада – зображення героїчної або фантастичної (переважно – трагічної) події з життя головного героя; висока ліричність; нетривалий час дії; небагато дійових осіб (2 –3); наявність героїчних або фантастичних персонажів; стислість розповіді; віршова форма; обсяг переважно малий. Балада виникла в італійському фольклорі, як пісенька до танцю (з іт. “танцювати”); у літературу введена романтиками.
До ліро-епічних творів належать співомовки, думи, байки, балади, поеми, романи у віршах. Вплив ліро-епосу помітний у прозі: «Інтермецо», «Дебют», зокрема в циклі «З глибини» М. Коцюбинського,
