Строфа́ (грец. strophé — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо).
Проте безпідставно ототожнювати строфу з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, що вона наявна у білому вірші, де композиційну функцію, притаманну римам, виконують клаузули.
Термін «строфа» виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).
Класифікація строфи як естетично відчутного і важливого прояву ритмоінтонаційної та змістової цілісності вірша залежить від його внутрішньої структури. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування, на відміну від античної верисфікації, яка у своєму метричному (квантативному) віршуванні спиралася на чергування різної кількості стоп (алкеєва строфа, сапфічна строфа тощо).
І. Качуровський, 5 ознак строфи: клаузула, рима, синтаксична завершеність мовного періоду, літературний канон.
У сучасній літературознавстві, строфою називається одна або група віршових рядків, об’єднаних названими ознаками.
Об’єм строфи – від 1 до 16.
Строфи прийнято поділяти на прості (від 1 до 5 рядків), складні (тверді, сталі, канонізовані.
Астрофічний вірш – це поділ на строфи.
ВИДИ СТРОФ дистих (2)
терцина(3) катрен(4)
пентама(5) секстина(6) септима(7) октава(8) нона(9) децима (10)
