Діалектизми (грецьк. dialektos) — слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. Д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі — "картопля"), словотвірними (веселиця, веселівка — "райдуга"), семантичними (босий кінь — "непідкований", жолоб — "ущелина в горах"), фразеологічними (тиць, пиць — і розвиднілося, "приший кобилі хвоста"). Окрему групу становлять Д. етнографічні — слова, що називають реалії, притаманні побутові носіїв окремого якогось говору (кептар — "одяг", колиба — "курінь"). Письменники використовують Д. у художніх творах із найрізноманітнішою метою, в тому числі й для збагачення словникового нормативного фонду: "На обривистім спохові Чорної гори побачив Данко двох людей" (І.Франко), "Всі вони у розпуці, бо земля спісніла та не родить, а лише з'їдає мужицьку силу" (М.Черемшина).
Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отримати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.
В літературно-художніх творах жаргонізми використовуються переважно з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. Наприклад: «Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам'ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.
Вульгаризм (лат. vulgaris — брутальний, простий) — у стилістиці художнього мовлення — не прийняте національною літературною мовою, неправильне, побутове або іншомовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів («Енеїда» І.Котляревського, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Між двох сил» В. Винниченка, новели В. Стефаника, Марка Черемшини, усмішки Остапа Вишні тощо), подеколи притаманний певній літературній течії, як, приміром, «котляревщина» чи авангардизм. Вульгаризм спостерігається найчастіше в сатиричних та гумористичних жанрах, однак він трапляється і в ліричних творах.
Вживання вульгаризмів є характерною ознакою багатьох творів сучасної постмодерністської прози. В українській літературі серед таких творів можна назвати романи «Рекреації», «Московіада» Юрія Андруховича, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Культ», «Архе» Любка Дереша, поезію і прозу Сергія Жадана тощо.
Варваризмами (лат. barbari, від грец. βάρβαροι — іноземці) називают. слова іншомовн. походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею.
В тексті твору варваризми передаються або мовою запозичення або ж відповідною національною мовою.
варваризми використовуються у функції не підвищення, а комічного зниження декларованої теми. З цієї причини варваризми здебільшого вживаються з метою пародіювання
Емоційний ефект від використання в тексті твору варваризмів пов'язаний насамперед з неповною зрозумілістю для пересічного читача їхнього значення, яке затримує на собі увагу і стимулює творчий потенціал людської фантазії. Тенденція до кількісного зростання числа вживаних варваризмів становить одну з характерних рис літератури футуризму.
Варваризми (Запозичення) у літературі — використання певним автором уже відомих мотивів, сюжетів, образів, ідей, художніх засобів та прийомів з інших фольклорних, міфологічних чи літературних джерел. Одним з прикладів аргументації 3. є наявність вічних тем та вічних образів (Прометей, Дон Жуан, любов, ненависть, правда тощо), біблійних та євангелійних сюжетів. Почасти 3. реалізується через переспіви, стилізацію, аплікацію, пародію, наслідування, тобто через міметичний принцип.
Мова,перенасичена варваризмами або словами,зміненими на зразок варваризмів,називається макаронічною.