Властивостями сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість.
Предметність — властивість перцептивного образу, яка полягає у його здатності перебувати за межами аналізатора, в об'єктивній системі координат. Це добре видно на прикладі зору: світловий вплив предмета на око сприймається як предмет, а не як його зображення на сітківці. До того ж, між зображенням на сітківці і образом немає прямої відповідності. По-перше зображення двовимірне, а образ тривимір¬ний; по-друге, стимуляція сітківки змінюється залежно від розміщення, освітленості, віддаленості предмета, тим часом як його образ є відносно стабільним; по-третє, одне й те саме зображення може породжувати не¬великий предмет з близької відстані і великий — з далекої, хоча зорові образи у цьому разі будуть різними.
Саме предметність щоразу відновлювалася в експериментах, описаних вище. Загалом це фундаментальна властивість чуттєвого образу, яка на рівні відчуттів має вигляд психофізіологічного парадоксу.
Таким чином, продукт чуттєвого відображення завжди збігається у прос¬торі з його предметом. Однак це не означає, що вони ідентичні. Образ завжди є суб'єктивним відображенням предмета об'єктивного, тобто та¬кого, що існує незалежно від індивіда, світу. Його відповідність предмету досягається за рахунок перцептивних дій, які знаходять предмет там, де він справді існує — у реальному просторі і часі. Відтак, критерієм адекватності образу є діяльність, у межах якої функціонують перцептивні дії і яка позначає і перевіряє результати чуттєвого пізнання.
Цілісність — властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис. Це те, що передусім відрізняє сприй¬мання від відчуттів.
Гештальтпсихологія показала, що сприйманню цілісного предмета пе¬редує сприймання його частин. Вже маленькі діти сприймають предмет в цілому: спочатку його загальні риси, а потім окремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт по¬дається схематично.
Гештальтпсихологи визначали цілісність образу як властивість, неза¬лежну від досвіду людини. Проте дослідження засвідчили, що ця влас¬тивість формується в процесі дій, що відтворюють предмети такими, яки¬ми вони є, тобто цілісно, в сукупності їхніх ознак.
Структурність — це властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це. власне, й дає змогу розрізняти образи, близькі за змістом. У пам'яті, наприклад, зберігаються сліди великої кількості раніше почутих мелодій,: однак завдяки різній будові їх розрізняють і розпізнають під час повторного прослуховування. І що простішою є будова, то швидше відбуваються ідентифікація та розпізнавання: народні і кла¬сичні мелодії щодо цього вимагають менше часу, ніж джазові композиції.
Гештальтпсихологами встановлено залежність структурності від того, що в образі предмета є центральною частиною — фігурою, а що перифе¬рійною — тлом. Коли якась частина структури сприймається як фігура, то тло: немовбито відступає на задній план.
З'ясовано також, що тло завжди менш структуроване, ніж фігура, а фігура має завершені лінії, які в образі з'єднуються навіть тоді, коли насправді їх немає. Цікаво, що вже немовля виявляє здатність розрізняти фігуру і тло.
Константність— властивість, яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зоро¬вого, образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання .Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позна¬чається на образі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним.
Та й форма предмета сприймання залишається начебто такою самою при зміні кута зору. Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежно від відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Втім це, швидше, відносні, ніж абсолютні відомості: збільшення віддаленості все таки супроводжується зменшенням міри константності.
Ця, як і інші властивості сприймання, також формується в ході перцеп-тивної діяльності, котра під час багаторазового сприймання одних і тих самих предметів виділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберіга¬ються в пам'яті у вигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому акті сприймання, коригує його результати у бік стабільності. Через це ігноруються мінливі фізичні умови сприймання, а предмети та явища сприймаються в сукупності їх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприймання не позначаються на особливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповідним чином відбиваються на константності. Про це свідчить, зокрема, живопис: художники-європейці і художники-африканці чи східноазіати зображають предмети і простір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яка народилась і виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці.
Осмисленість — властивість перцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим. Вона характеризує сприймання інди¬віда як акт категоризаціі — співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людсь¬кої діяльності. Отже, сприймання невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика. Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витоки якого приховані в історії людства.
Явище аперцепції
Поряд зі значеннями — засобами осмислення — перцептивний образ має певний особистісний смисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Про це свідчить явище аперцепції (від лат. ad — до, perceptio — сприймання), — властивість перцептивного образу нести в собі досвід та індивідуальність суб'єкта сприймання. Випадком апер¬цепції можна вважати й ефекти психології спілкування. Апперцептивним, по суті, є будь-який образ, але на пер¬ший план це явище виступає у вигляді очевидних «внесків» суб'єкта в нього. Особливо помітні вони за наявності пе¬решкод. Суб'єкт за таких умов не стільки осмислює предмет, скільки «до¬мислює» його, вкладаючи в нього зміст, що йде від нього самого. Розглядаючи, наприклад, чорнильні плями, люди майже завжди розпізнають в їх обри¬сах хмари, озера, тварин, людські об¬личчя тощо. При цьому одні зосе¬реджують увагу на контурах, інші — на дрібних деталях, ігноруючи загаль¬ну конфігурацію плями. Практика пси¬хологічної діагностики показала, що реакції на такі невизначені стимули вельми надійно характеризують і розріз¬няють людей. Ця закономірність стала підґрунтям для побудови різноманітних проективних тестів, за допомо¬гою яких психолог визначає індивідуально-психологічні особливості до-сліджуваних.
