Мовленнєве спілкування — засіб, у якому як знакову систему використовують мовлення. У психології в комунікативному акті нерідко виокремлюють орієнтувальну та виконавчу частини. Перша включає в себе аналіз ситуації взаємодії, формування плану дії, тобто стратегії спілкування. Виконавча частина найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій: мовленнєвого етикету, самоподання, зворотного зв'язку (реакція свідчить, чи зрозумів об'єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ставиться до партнера та конкретного змісту повідомлення). Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не лише слухати, а й чути. Мислення —— це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Зв'язок мови і мислення не тільки дозволяє глибше проникати в явища дійсності, у відносини між речами, діями і якостями, а й в своєму розпорядженні систему синтаксичних конструкцій, які дають можливість сформулювати думку, висловити судження. Мова має в своєму розпорядженні більш складними утвореннями, які дають основу для теоретичного мислення і які дозволяють людині вийти за межі безпосереднього досвіду і робити висновки абстрактним вербально-логічним шляхом. До числа апаратів логічного мислення відносяться і ті логічні структури, моделлю яких є силогізм. Перехід до складних форм громадської діяльності дає можливість опанувати тими засобами мови, які лежать в основі найбільш високого рівня пізнання теоретичного мислення.
