Розмаїття навколишнього світу і складність середовища людського організму знаходять відображення у великій кількості аналізаторів, пристосованих до впливу суворо визначених подразників. У своїй сукупності вони утворюють сенсорну організацію людини, яка, в свою чергу, входить до загальної структури фізіологічних процесів, що обслуговують життя організму.
Цю організацію становлять ланцюги аналізаторів: дотиково-вібраційно-слухові; дотиково-рухові; дотиково-температурно-больові; дотиково-сма-ково-нюхові. Всі вони тією чи іншою мірою включають в себе руховий аналізатор, що знову свідчить на користь рефлекторної теорії відчуттів. Він об'єднує аналізатори внутрішнього і зовнішнього середовища організму, координує міжаналізаторну взаємодію. До того ж, у корі головного мозку є спеціальна зона, де аферентні імпульси рухового аналізатора зливаються з такими ж імпульсами інших аналізаторів. Утворюється нейрофізіологічних кодів, різнобічну інформацію про властивості подразника. Загалом сенсорна організація індивіда забезпечує цілісність чуттєвого образу дійсності.
До неї входять близько двох десятків аналізаторів. Проте за особливостями й характером локалізації відповідних рецепторів їх можна об'єднати в три системи: інтероцептивну, пропріоцептивну і екстероцептивну.
Інтероцептивні (від лат. interior — внутрішній) відчуття відображають стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечника, серцево-судинної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Збудження, що йдуть від рецепторів, обробляються в ядрах підкіркових утворень та в центрах стародавньої (лімбічної) кори. Отже, мозкові представництва цього виду відчуттів локалізуються у нервових структурах, сформованих ще на початкових стадіях еволюції організму. Це пояснює, чому інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття. Звідси ж випливає щільний зв'язок цих відчуттів з емоціями: центри останніх також розташовані в лімбічній корі.
Пропріоцептивні (від лат. proprius — власний, особливий) відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Відповідні рецептори містяться в м'язах і суглобах, а збудження від них передається в тім'яну ділянку кори правої і лівої півкуль. На підставі отримуваної у такий спосіб інформації будується схема тіла — сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До цього ж виду належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови в просторі. В цілому пропріоцептивні, як і інтероцептивні, відчуття — необхідна передумова практичних контактів людини зі світом.
Екстероцептивні(від лат. exter — зовнішній) відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на контактні і дистантні.
Дослідження показують, що протопатичні і епікритичні відчуття супроводжують роботу майже всіх аналізаторів, хоча й у неоднаковому співвідношенні. Наприклад, у дотикових відчуттях протопатичні компоненти виступають у вигляді відчуття холоду, тепла, болю, інших властивостей, про які сигналізують також емоції. Епікритичні компоненти виявляються тут у чіткій локалізації подразника, розмежуванні двох одночасно діючих дотиків. У зорових відчуттях питома вага протопатичних компонентів невелика, але симптоматична: завдяки їм одні кольори здаються «холодними», інші — «теплими», одні приємними, інші — неприємними.
Ідеться про надзвичайно важливу характеристику — емоційний тон відчуттів — емоційне зафарбування сенсорного образу. Практично всі відчуття індивіда супроводжує той чи той чуттєвий тон, що підкреслює їх виразний суб'єктивний зміст: засвідчує наявність у них не лише властивостей об'єкта, а й станів суб'єкта. Напевно, на початкових етапах еволюції організмів відчуття та емоції були злиті в єдиний процес і мали спільні фізіологічні механізми. У подальшому вони все більше диференціюються, починають виконувати окремі, спеціалізовані функції.
Незважаючи на розмаїття відчуттів, їм притаманні загальні закономірності.
