Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) — або ні — для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.
Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е. Еріксона.
Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі — мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.
Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи — батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.
Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи — батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.
Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи — в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.
Юність — до 18 р. Значущі оточуючі — ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність — невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.
Рання зрілість. Значущі особи — друзі. Головна суперечність: співпраця — відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.
Середній вік. Провідні цінності — професія, батьки. Центральна суперечність: дружба — ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).
Пізня зрілість. Значуще оточення — людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість — розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.
За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:
вік немовляти — до 1 року;
раннє дитинство — 1—3 роки;
молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;
старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;
молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;
підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;
ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.
Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років).
Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.
