Людина— це, насамперед, біологічна істота, яка наділена, на відміну від інших представників біологічних видів, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина — істота соціальна.
Індивід— це окремо взята людина як представник людського роду з усіма її психологічними, морально-етичними та психічними характеристиками. Індивід — це завжди один з багатьох, і він завжди знеособлений.
Особистість— це системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.
Особистості поділяють на:
- соціалізовані (адаптовані до умов свого соціального буття);
- десоціалізовані (девіантні), тобто ті, що відхиляються від основних соціальних вимог;
- психічно-аномальні (психопати, невротики, особи із затримками психічного розвитку та з особистісними акцентуаціями).
Своєю чергою соціалізовану особистість можна диференціювати залежно від меж її психічної норми:
- особистість автономна;
- особистість у розвитку, самовдосконаленні та самореалізації;
- особистість толерантна;
- особистість комунікабельна;
- особистість адекватна;
- особистість справедлива, совісна і чесна;
- особистість рішуча і наполеглива;
- особистість емоційно реактивна;
- особистість з почуттям самоповаги, гумору і філософського скепсису;
- особистість духовна тощо.
Проблема особистості є центральною серед усіх проблем юридичної психології. У системі «людина — право», насамперед, реалізуються особистісні аспекти людини як соціальної істоти, включеної до суспільних відносин.
Неповторність, оригінальність особистості, сукупність притаманних тільки їй своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших — малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки.
