Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні—травні 1958 р. фестивалю "Перша українська театральна весна", участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам кращого доробку. Високу оцінку дістали спектаклі "Веселка" М. Зарудного Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, "Мій друг" М. Погодіна Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка, опера "Лісова пісня" В. Кирейка Львівського театру опери та балету ім. І. Франка. Ці спектаклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.

У повоєнний час композитори звернулись до великої музичної форми, що характеризується розширенням тематики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему "Гражина" за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту "Король Лір" Г. Майбороди, ораторію "Жовтень" К. Данькевича, сюїту "Пам'яті Лесі Українки" та "Партизанські картини" А. Штогаренка, "Прикарпатську симфонію" С. Людкевича та ін. В оперному мистецтві слід відзначити опери "Богдан Хмельницький" К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), "Милана" Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), "Украдене щастя" Ю. Мейтуса, "Довбуш" С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" В. Кирейка. Виходять на сцену балети "Маруся Богуславка" А. Свєчникова, "Ростислава" Г. Жуковського, "Хустка Довбуша" А. Кос-Анатольського та ін.

Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.

Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо.

Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів.

1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли такі згодом відомі митці, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та Віталій Годзяцький. Проте через розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків, що врешті-решт призвели до розпаду цієї групи.

В ці ж роки продовжують працювати такі композитори як Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинськиого. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя стала постановка опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.

Рівень професіонального мистецтва багато в чому залежав від його самодіяльної основи, представленої десятками і навіть сотнями тисяч аматорів — ентузіастів. Гасло «мистецтво належить народу», на відміну від радянських політичних гасел, не було декларативним і демагогічним. Зрозуміло, що тоталітарний режим використовував мистецтво у пропагандистських цілях. Разом з тим він докладав зусиль для того, щоб кращі зразки загальнолюдської культури, нехай у дозованому й процідженому вигляді, ставали доступними для всіх. Організація дозвілля як у пасивній формі (сприймання, засвоєння культурних цінностей), так і в активній (відтворення культурних цінностей на самодіяльній основі) була предметом особливої турботи компартійних, профспілкових і комсомольських органів. У цьому вони досягали значно більших успіхів, ніж країни Заходу.

 У Спілці композиторів налічувалося не більш як дві сотні митців, натомість у Музичному товаристві України чисельність членів перевалила за 100 тис. чол. До того ж товариство об'єднувало понад 2 тис. професійних та самодіяльних колективів.

 Найбільш відомими за межами України професіональними колективами були Заслужений державний хор ім. Г. Верьовки, Заслужена академічна хорова капела «Думка», Заслужений ансамбль танцю їм. П. Вірського, Київський камерний хор. У 70-х роках виникло багато нових філармонічних колективів, камерні оркестри у Рівному, Херсоні, Чернігові та інших обласних центрах, Волинський народний хор, сотні самодіяльних симфонічних і духових оркестрів.

 Ідеологічні відділи компартійних комітетів чутливо реагували на «сумнівний» репертуар творчих колективів, негайно вдаючись до оргвисновків. Етнографічний хоровий ансамбль «Гомін» під керівництвом Л. Ященка захопився відродженням колядок і купальських пісень, які свідчили про оригінальність та неповторність українського фольклору. У цьому власті побачили прояв «буржуазного націоналізму». Керівника ансамблю виключили у 1971 р. із Спілки композиторів, а колектив розпустили.

 Вагомим внеском у скарбницю музичного мистецтва стали опери В Губаренка, Л. Колодуба, Г. Майбороди, симфонії і кантати В. Кирейка, А. Філіпенка, А. Штпогарепка. В жанрі пісенної і хорової музики плідно працювали О. Білаш, К Домінчен, Б. Лятошинський, П. Майборода, С. Сабадаш, А. Філіпенко, І. Шамо та ін.

 Кількість театрів за два десятиріччя зросла, і в середині 80-х років їх налічувалося дев'яносто. Щорічна кількість відвідувань театрів перевищувала 20 млн чол. Однак переважна більшість міст власних театрів не мала.

 Театральний репертуар перебував під постійним контролем партійних і радянських органів. Перед тим як поставити п'єсу в репертуар, театральний колектив здавав «іспит» комісії чиновників, наділених правом схвалювати або забороняти. В результаті три чверті поставлених п'єс представляли радянську драматургію і оспівували переважно «соціалістичний спосіб життя».

 Здавалося, що в республіці активно пропагуються твори дореволюційної та радянської української драматурги. На початок 1981 р. у репертуарі театрів налічувалося 752 п'єси. На першому місці в репертуарі за цією статистикою була 361 п'єса українських авторів (273 — радянських, 88 — українських класиків). Друге місце (345) належало авторам з інших республік СРСР, переважно з Росії. Світова класика була представлена лише 46 п'єсами.

 Насправді п'єси українських авторів були представлені в репертуарі «для репрезентативності». Йшли вони рідко 3 семи київських театрів статус українського зберігав лише драматичний театр ім. І. Франка.

 Найбільш яскравими серед театральних зірок України були такі майстри, як В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Н. Ужвій та ін. Заслуженою любов'ю аматорів оперної сцени користувалися Д. Гнатюк, М. Кондратюк, Є. Мірошніченко, Д. Петриненко, А. Солов'яненко, М. Стеф'юк, Г. Ципола.