Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено велику кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим "Форсування Дніпра", С. Отрощенком "Німецькі окупанти на Україні", Л. Чичканом "Помстимося", С. Самусєвим "Подвиг сержанта Якова Приходька". Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської "Ворог наближається". Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.
Популярними були історичні теми: "Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша" В. Задорожного, горельєф "Переяславська Рада" І. Гончара, скульптурна група "Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун" А. Білостоцького та О. Супруна.
Портрети О. Шовкуненка партизанки Майї Вовчик-Блакитної, народної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, С. Ковпака вирізняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.
Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське театрально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновський, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майстром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави "Макар Діброва", "Богдан Хмельницький", "Князь Ігор" та ін.
Творчими досягненнями позначена книжкова графіка. Провідним майстром української книжкової графіки був В. Касіян, найпопулярнішими стали виконані ним ілюстрації до Шевченкового "Кобзаря" (1954). Митці книги підійшли до вирішення складної проблеми — синтезу ілюстрування й оформлення видань, тим самим підготувавши грунт для бурхливого розвитку української книжкової графіки наступного періоду.
У скульпторів так само провідними стали події й образи воєнного часу. Створюються меморіальні ансамблі, встановлюються пам'ятники героям війни і праці. Помітною подією в монументальній скульптурі став пам'ятник молодогвардійцям (1954). Його автори В. Агібалов, В. Мухін, В. Федченко та архітектор О. Сидоренко створили монумент, сповнений героїко-романтичного звучання.
Українські митці засвідчили зміцнення зв'язків українського мистецтва з життям народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили героїчний шлях і натхненну працю, пов'язану з відбудовою України.
Майстри пензля у своїй переважній більшості створювали те, що замовлялося портрети передовиків виробництва, панорами новобудов, сюжети з історії КПРС, так звану «ленініану». Ці твори відійшли у небуття разом з державною партією. Проте інколи серед них траплялися справжні шедеври — полотно М Божія «XX сторіччя», гравюри В. Касіяна «Ленін і народ», картини на історико- революційну тему О. Лопухова. Вони залишаються у творчому доробку українських художників як документ епохи.
У творах М. Глущенка, М. Дерегуса, В. Шаталіна, Т. Яблонської та інших оспівувалися природа України і побут людей. Полотна цих майстрів відзначалися високим художнім хистом і сприяли формуванню естетичних смаків народу.
Скульптори — монументалісти були найбільш обмежені у творчій діяльності. Реалізовувалися тільки ті проекти, які фігурували у планах так званої «монументальної пропаганди». У добу «застою» найбільш інтенсивно тиражувалися пам'ятники В. Леніну. Було споруджено більш як півтисячі бронзових і гранітних скульптур першого вождя. Деякі з них, незважаючи на нормативність сюжету, були витворами високого мистецтва.
Багатьма меморіальними спорудами столиця України збагатилася у 1982 р , коли святкувалося її 1500-річчя. Серед них — музей В. Леніна (тепер — «Український дім»), обеліск місту-герою Києву на площі Перемоги, пам'ятний знак на честь заснування Києва, який зображав трьох братів — Кия, Щека і Хорива та їх сестру Либідь. На схилах Дніпра, біля площі, якою закінчувався Хрещатик (тепер їй повернута дореволюційна назва — Європейська), була споруджена арка, що мала символізувати братерське єднання російського та українського народів.
