У психолого-педагогічній науці проблема формування компетентності науково-педагогічного працівника досліджується в таких напрямках і аспектах:
- професійна компетентність педагога (напр., Баркасі В.В, Маркова А.К.)
- педагогічна компетентність (Адольф В.О. тощо);
- аутопсихологічна компетентність (Шиян О.М.);
- управлінська компетентність керівників освітніх закладів (Атласова О.М., Третьяков П.І.) та ін.
При дослідженні професійної компетентності викладача виділяють підходи:
- процесуальний (Кузьміна Н.В.): дослідження якості підготовки до навчально-виховного процесу (гностичний і конструктивний компоненти); дослідження діяльності викладача в навчально-виховному процесі (комунікативний і організаторський компоненти); дослідження контрольно-діагностичної діяльності викладача (рефлексивний компонент);
- особистісний (Шувалова В.С., Ананьєв Б.К., Щербаков О.І.), що включає: оцінювання знань і вмінь викладача; мотиваційний компонент; професійно-значущі особистісні якості педагога;
- процесуально- особистісний (комплексний) підхід (Маркова А.К.), що включає дослідження: педагогічних (процесуальних) умінь викладача; результатів праці викладача (навченість і вихованість студентів);
- результативний підхід – дослідження результативності навчально-виховного процесу (Лернер І.Я., Скаткін М.М.), що складається із: ступеня засвоєння учнями змісту навчальних програм; набуття ними досвіду репродуктивної і творчої діяльності в межах конкретного навчального предмету; зміни емоційно-ціннісного ставлення студентів до змісту навчального предмету і діяльності в певній галузі.
Бути професійно педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків. Єдиного визначення цього поняття немає, питання дискусійне.
Різні вчені та педагоги висувають загальні вимоги до професійної компетентності науково-педагогічного працівника:
~ високу професійну компетентність, яка передбачає глибокі знання і широку ерудицію в науково-предметній галузі, нестандартне творче мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, методами вирішення творчих завдань та ін.;
~ педагогічну компетентність, яка включає знання основ педагогіки та психології, медико-біологічних і психофізіологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними методами, засобами, методиками, технологіями та організаційними формами навчання та виховання, формування і розвитку особистості вихованця тощо;
~ соціально-економічну компетентність, яка передбачає знання глобальних, соціально-економічних і технологічних процесів розвитку цивілізації і функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки та менеджменту і права;
~ комунікативну компетентність, яка включає розвинуту літературну усну і письмову мову, володіння іноземними мовами, сучасними технологіями, ефективними прийомами і методами міжособистісного спілкування тощо;
~ високу професійну і загальну культуру, яка передбачає науковий світогляд, стійку систему духовних, культурних, моральних та інших цінностей в їх національному і загальнолюдському вимірі.
Основні елементи педагогічної компетентності (Кузьміна Н.В.):
а) спеціальна компетентність, яка включає знання: - та досвід виробничої діяльності в межах навчальної дисципліни, що викладається педагогом, та спеціальності, за якою здійснюється підготовка фахівця; - способів розв’язання творчих завдань, пов’язаних з конкретним виробництвом;
б) методичну компетентність, що припускає: - володіння різними методами навчання, знання дидактичних методів, прийомів та уміння застосовувати їх в навчальному процесі; - знання психологічних законів, закономірностей і механізмів засвоєння учнями знань і вмінь в процесі навчання;
в) психолого-педагогічну компетентність як: - володіння педагогічною діагностикою; - уміння будувати педагогічно доцільні взаємини зі студентами та здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічного діагностування; - знання основ вікової психології, психології міжособистісного і педагогічного спілкування; - уміння пробуджувати та розвивати у студентів стійкий інтерес до вибраної спеціальності та навчальної дисципліни, що викладається;
г) диференціально-психологічну компетентність, що вимагає умінь: - виявляти особистісні якості, настанови і спрямованість учнів, визначати й враховувати їх емоційний стан; - грамотно будувати взаємостосунки з керівниками, колегами, студентами;
д) аутопсихологічну компетентність, яка складається з: - уміння усвідомлювати цілі, смисл, зміст і результати власної діяльності, своїх здібностей; - знання про способи професійного самовдосконалення; - уміння бачити причини недоліків в своїй роботі, в собі; - бажання самовдосконалюватися, що є ефективним чинником досягнення науково-педагогічним працівником високого рівня професійної компетентності.
