Педагогічна технологія — змістова техніка реалізації системи всіх компонентів педагогічного процесу, спрямована на досягнення поставленої мети; закономірна педагогічна діяльність, яка реалізовує науково обґрунтований проект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, ніж традиційні методики.
Основними ознаками педагогічної технології є:
а) концептуальність — чітке, послідовне педагогічне розроблення цілей навчання та виховання;
б) діагностичне визначення цілей — теоретико-прогностичне вивчення умов, способів, засобів упровадження педагогічних інновацій, прогнозування результатів навчально-виховної діяльності;
в) економічність (виражає якість навчального процесу) — структурування, впорядкування, ущільнення інформації, яку необхідно сприйняти та засвоїти;
г) алгоритмізованість, проектованість — поділ технології на етапи, ступені, повторюваність та ритмічність дій, що забезпечують дидактичний результат;
ґ) коригованість — вироблення педагогічних умінь, які дають змогу вносити процесуальні зміни в технологію зі збереженням основних дидактичних цілей;
д) візуалізація — комплексне застосування технічних, комп’ютерних засобів навчання та контролю.
В освітній практиці виокремлюють такі рівні функціонування педагогічної технології:
— загальнопедагогічний, що репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі і тотожний педагогічній системі, оскільки містить сукупність цілей, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм дій педагогів та учнів;
— предметно-методичний, що окреслює застосування технології як окремої методики в межах одного предмета;
— локальний, на якому педагогічна технологія реалізується як технологія окремих частин навчально-виховного процесу з метою розв’язання певних дидактичних і виховних завдань.
Відповідно до цих рівнів розмежовують поняття «освітня технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання», що визначаються їхніми цілями, завданнями і змістом.
Більшість науковців і педагогів-практиків схильні обмежувати використання поняття «технологія» щодо процесу виховання. У дидактиці функціонування технології обґрунтоване, оскільки якість засвоєного матеріалу можна проконтролювати і перевірити, проте у вихованні важче визначити діагностичну мету і результат сформованості моральної якості. У процесі виховання послуговуються існуючими методиками і суб’єктивними методами педагогічного контролю. Виховну технологію не можна ототожнювати з виховними методами. Якісно нові методи, що основані на рефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання і позитивно-емоційного оцінювання та апелюють до самосвідомості, особистісного ставлення дитини до суспільних норм і цінностей, сучасний український психолог Іван Бех кваліфікує як виховні технології особистісної орієнтації.
Прикладом гуманістичної концепції в українській освіті є сучасна виховна педагогічна технологія «Я у світі». До авторських виховних технологій особистісної орієнтації належать технологія саморозвитку М. Монтессорі, природовідповідне виховання гармонійності українського педагога-практика А. Кушнір, програма О. Винницької «Лицем до дитини».
Українські науковці (С. Гончаренко, А. Кушнір, О. Пєхота, І. Підласий, Г. Селевко та ін.) розмежовують терміни «технологія» і «методика». Технологія відрізняється від методики відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю безлічі «якщо»: «якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа» (І. Підласий, А. Підласий). Відмінність полягає в тому, що педагогічні технології вдається тиражувати і переносити на вивчення різних навчальних дисциплін із гарантією високої якості виконання поставлених завдань. Методика навчання є значно вужчою, може діяти тільки в межах певного предмета чи кількох навчальних дисциплін. Наприклад, методику навчання вільного (швидкого) читання не можна використовувати для вивчення математичних дисциплін. Проте методика може бути доведена до рівня технології. Так, сучасна методика оцінювання знань відповідає об’єктивності, надійності, валідності, тому її можна назвати педагогічною технологією.
На думку Г. Селевка, відмінність між методикою і технологією полягає передовсім у розставленні акцентів. Пріоритетне питання методики — «як», а технології — «як це зробити оптимально». У технології більше представлені компоненти мети, а також процесуальні компоненти, у методиці — змістова, якісна та варіативна частини. Технології навчання будь-якої дисципліни відрізняються від окремих методик вищим ступенем узагальнення, ширшим діапазоном застосування, чіткістю формулювання мети, її діагностичністю, глибшою теоретичною розробленістю, вищим рівнем системного проектування, регламентації, алгоритмізації тощо.
Сучасний український педагог Ганна Сальникова також диференціює ці терміни. Методика навчання — сукупність правил, прийомів і засобів, за допомогою яких передається багаторічний досвід від одного покоління до іншого і формується новий життєвий досвід людей. Технологія навчання — це «прив’язування» методики до конкретних умов, система використання вироблених правил з урахуванням часу, місця, конкретних суб’єктів освіти, умов організації і тривалості педагогічного процесу. З огляду на це можна говорити про ефективність технології лише щодо певних учнів та педагогів. Методики навчання стійкіші, ніж технології, вони змінюються разом зі зміною освітньої мети.
Педагогічна технологія опосередкована педагогічною технікою і якостями особистості педагога, його майстерністю (Г. Селевко). Проте встановити, який із цих чинників провідний, неможливо.
