Соціальна природа мислення. Органічна, нерозривний зв'язок мислення з мовою чітко виявляє соціальну, суспільно-історичну сутність людського мислення. Пізнання необхідно припускає наступність всіх знань, що здобуваються в ході людської історії. Ця історична спадкоємність знань можлива лише в разі їх фіксації, закріплення, збереження і передачі від однієї людини до іншої, від покоління до покоління. Така фіксація всіх основних результатів пізнання і здійснюється за допомогою мови - в книгах, журналах і т.д. В усьому цьому наочно проявляється соціальна природа людського мислення. Розумовий розвиток людини необхідно відбувається в процесі засвоєння знань, вироблених людством у ході суспільно-історичного розвитку. Процес пізнання світу індивідом обумовлений, опосередкований історичним розвитком наукового знання, результати якого кожний індивід освоює в ході навчання, фактично це спілкування людини з людством.
Протягом усього періоду шкільного навчання перед дитиною виступає вже готова, що склалася, відома система знань, понять і т.д., відкритих і вироблених людиною в ході всієї історії. Але те, що відомо людству і не є для нього новим, неминуче виявляється спочатку невідомим і новим для кожної дитини. Тому засвоєння всього історично накопиченого багатства знань вимагає від дитини великих зусиль мислення, серйозної творчої роботи, хоча він освоює вже готову систему понять, причому освоює під керівництвом дорослих. Отже, той факт, що діти засвоюють вже відомі людству знання і роблять це за допомогою дорослих, що не виключає, а, навпаки, передбачає необхідність самостійного мислення в самих дітей.
Людина - це продукт суспільних відносин.
Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником, який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність, тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й використанні знарядь.
Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти, або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб вижити.
Людина знайшла вихід через здійснення спільних передтрудових дій. Інстинктивне спілкування предків поступово змінювалося спілкуванням на основі "виробничої" діяльності. Спільна діяльність та взаємний обмін продуктами діяльності сприяли перетворенню зграї в суспільство.
Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього середовища.
Поступово знаряддя праці, які виготовляють люди, ускладнюються і спеціалізуються, за ними закріплюються постійні операції. Саме через це виникають якісні відмінності середовища людини і тварини, яка не живе у світі постійних речей.
Створені людьми знаряддя - це матеріальні носії операцій, дій і діяльності попередніх поколінь. Через знаряддя одне покоління передає свій досвід іншому у вигляді операцій, дій, діяльності. З ускладненням знарядь їхнє виготовлення відбувається через розділення операцій багатьма членами суспільства одночасно. Діяльність поступово стає усвідомлюваною, осмисленою, оскільки кінцева її мета - задоволення потреби в їжі - стає дедалі більше віддаленою, і осягнути це може лише людина з розвиненим логічним мисленням.
Таким чином, змінюючи природу, людина змінює передовсім себе.
Під впливом праці закріплюється нова функція руки: вона розвивається одночасно і як хапальне знаряддя, і як орган пізнання об'єктивної дійсності, перетворюючись у спеціалізований орган активного обстеження (дотику), який дає знання про суттєві властивості предметів матеріального світу. Тобто рука є не лише органом праці, а й її продуктом.
Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни структури мозку. Розвинулося прямоходіння. Ці зміни сприяли більш швидкому задоволенню потреб людини і народженню нових, матеріальних, власне людських потреб.
Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства, формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не тільки відображає, але й перетворює світ. Це своєю чергою, сформувало потребу в спілкуванні та мовленні. Мова і свідомість невіддільні. Мова розширює межі свідомості. Отже, мовленнєве спілкування, як і праця, є важливим чинником розвитку свідомості та самосвідомості людей.
