пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Оперативне виробниче планування обсягів, ритмічності виробництва, та сезонності реалізації продукції. Резерви зростання обсягів виробництва та реалізації продукції.

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки і встановлюються завдання цехам, виробничим дільницям і робочим місцям із випуску конкретних виробів, вузлів і заготовок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи заділів, розміри партій, періоди їх запуску-випуску та інше); календарні графіки, якими встановлюється послідовність і терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Слід виділити три основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві:

1. Забезпечення ритмічності виробництва;

2. Забезпечення максимальної безперервності виробництва;

3. Забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників та виробничих площ.

Обсяг реалізації продукції на певну потребу ринку визначають шляхом маркетингових досліджень з метою прогнозування ціни продукції, попит на яку забезпечується збільшенням потужностей підприємства.

Розрахунок обсягу реалізації здійснюють, виходячи з кількості продукції, що випускатиметься, і ціни, що визначається попитом на цю продукцію.

За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом виробниче планування поділяється на: календарне планування (включає розробку календарно-планових нормативів; планів-графіків руху предметів праці у часі та просторі у процесі виробництва; розрахунки завантаження устаткування та площ; доведення виробничих завдань до підрозділів, виробничих дільниць та робочих місць) та диспетчерське регулювання (полягає у контролі виконання планів-графіків; у поточній координації роботи задіяних цехів дільниць та робочих місць у процесі виконання завдання). Основними вихідними даними для оперативного виробничого планування є: план випуску продукції по кварталах та місяцях; технологічний маршрут та процес оброки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями; режим роботи цехів, виробничих дільниць; план ремонту устаткування. В залежності від об'єкта оперативне виробниче планування поділяється на міжцехове (включає встановлення цехам взаємопов'язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, і забезпечення узгодженості у роботі цехів із виконанням цієї програми.

Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварталах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів ці програми уточнюються і коригуються.

Оперативне планування носить виконавчий характер. Його завдання полягає в конкретизації планів виробництва у вигляді завдань в натуральному виражені на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу), і по конкретних виконавцях (цехах, дільницях, бригадах). Основні задачі оперативного планування є такі: забезпечення ритмічності виробництва; забезпечення безперервного виробництва; забезпечення повного завантаження устаткування, площі і робітників.

 

До етапів оперативного планування відносяться:

1. Оперативно-календарне планування — розробка планів, графіків виготовлення продукції, розрахунок тривалості виробничого циклу тощо.

2. Диспетчеризація - оперативний облік, контроль і регулювання виконання оперативних планів. Оперативне планування здійснюється у масштабах підприємства. Охоплює розробку виробничих програм по номенклатурі і термін виконання робіт усіма підрозділами підприємства, а також по цехах. Разом з тим розробляються виробничі програми, графіки по дільницях, бригадах. Головним завданням оперативного планування є забезпечення ритмічності випуску продукції. Слід розрізняти ритмічність і рівномірність роботи підприємства.

Рівномірне виробництво - це виробництво продукції за встановленими планами-графіками, яке характерне для одиничного типу виробництва.

Ритмічна роботи - рівномірно збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу, який характерний для масового, серійного, та крупносерійного виробництва.

Досягнення рівномірного виробництва продукції і ритмічного її випуску є важливою передумовою ефективного функціонування підприємства.

Резерви зростання обсягів виробництва та реалізації продукції підприємства

Подолання кризи в економіці й перехід на нормальні ринкові відносини неможливі на відсталій технічній базі. Основа ринкових відносин - конкуренція, яка в останні десятиліття набула нових рис. Заразу конкурентній боротьбі найчастіше перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той, хто випускає продукцію вищої якості й науково-технічного рівня, із кращим сервісом. точніше - врахує всі потреби споживача. Тепер неможливе подолання спаду промислового виробництва на колишній основі без істотного оновлення продукції, що випускається, і застосовуваної технології. Саме ці заходи і треба закладати в стратегічні плани підприємств.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного й організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, по-перше, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і, по-друге, на реалізацію досягнень науково-технічного прогресу (нові конкурентоспроможні вироби, поліпшення якості продукції, що випускається).

Із цих позицій план підвищення ефективності виробництва можна умовно поділити на дві групи:

- науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), створення й освоєння нової продукції, поліпшення якості продукції;

- технічні й організаційні заходи (впровадження прогресивної технології, механізація й автоматизація виробництва, удосконалення управління, планування й організування виробництва і т. п.). У світовій практиці прийнято розрізняти наукову (науково-дослідну) і науково-технічну

діяльність, що включає й експериментальні (дослідно-конструкторські) розробки.

Наукова (науково-дослідна) діяльність спрямована на отримання, поширення і застосування нових знань, у тому числі:

фундаментальні наукові дослідження - експериментальна і теоретична діяльність, зорієнтована на одержання нових знань про основні закономірності розвитку природи і суспільства; ^ прикладні наукові дослідження — наукова діяльність, спрямована на досягнення практичній: результатів у вирішенні конкретних завдань. Провести чітку межу між фундаментальними і прикладними дослідженнями дуже важко, таму що стадії є ланками загальної наукової діяльності. Прикладні дослідження мають більш виражену цілеспрямованість із точки зору практики. Якщо основний стрижень фундаментальних досліджень —забезпечення пізнавального процесу, то стадія прикладних досліджень має гарантувати одержання практичного результату, потенційно придатного для впровадження у виробництво.

Науково-технічна діяльність — це сукупність дослідно-конструкторських, проектно-технологічних і організаційних робіт, які забезпечують виготовлення принципово нової техніки і технології, а також сприяють еволюційному поліпшенню вже існуючих видів техніки.

 

Речовим результатом науково-технічних розробок є документація (комплекти креслень, проекти, організаційні схеми, ДСТУ, ДСТ, стандарти, інструкції і т. п.), яку можна використовувати у виробництві. У більшості випадків, крім документації, виготовляється, випробовується і доводиться до встановлених вимог зразок нової техніки.

Стадія освоєння нової продукції - перехідна від підсистеми "наука" до підсистеми "виробництво".

Якщо попередні стадії в основному виконуються в наукових закладах, проектно-конструкторських організаціях, то стадія освоєння нової продукції - безпосередньо у виробничих підрозділах підприємства.

Виконання НДДКР вимагає значних фінансових ресурсів і відповідної технічної бази. Навіть корпорації, що володіють солідним запасом у розробці нової продукції, неминуче втрачають конкурентоспроможність, якщо знижують витрати на НДДКР.

Ці розділи плану, що є складовою частиною функціональної підтримуючої стратегії стратегічного плану, розробляються на період розробки цього плану (5-15 років), але частина його, що відноситься до конкретного року, відображається і в річному плані.

Дещо інший підхід до формування другої групи "Плану підвищення ефективності виробництва" - "Технічні й організаційні заходи". Хоча окремі заходи цього плану можуть також розроблятися як складова частина відповідної функціональної стратегії, основне їх завдання-конкретна реалізація технічних і організаційних заходів для обґрунтування основних розділів річного і квартального планів виробництва.

Серед цілей підприємства особливо важливе значення має цільова сума прибутку. Саме від неї залежить реалізація цілей розвитку підприємства в майбутньому періоді. Щоб вийти на певний рівень прибутковості необхідно визначити потреби в чистому прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Розрахунок ведеться по кожному елементу цієї потреби (виробничий розвиток, виплата дивідендів власникам акцій (чи майна), участь у прибутку персоналу і т. п.).

 

Безпосередній зв'язок заходів плану підвищення ефективності виробництва з показниками по праці, собівартості продукції, економії матеріальних ресурсів, виробничої потужності та її використання досягається тим, що в основу розрахунків цих показників покладений "метод планування від нормативної бази на початок планового періоду".

Впровадження "методу планування від нормативної бази на початок планового періоду" вимагає від підприємств особливу увагу приділяти якості й вірогідності норм. Проведення цієї роботи позитивно позначиться на економічній діяльності підприємства, оскільки зусилля його працівників будуть спрямовані на забезпечення якісної основи планування, а не витрачатися марно з метою вирахування відносної економії і елімінування різних умов планового і базового року для того, щоб, у такий спосіб, відштовхуючись від так званого "досягнутого рівня базисного року", обґрунтовувати план. Усім відома хибність планування "від досягнутого рівня базисного року".

Однак така практика в умовах науково-технічного прогресу, що викликала до життя могутній потік ідей і розробок, а отже, призвела до швидкого відновлення продукції, суперечить сучасним тенденціям розвитку промислового виробництва, особливо в умовах гострої конкурентної боротьби.

Завдання полягає не в тому, щоб зробити "більше" і "дешевше", ніж у базисному році, оскільки об'єкти виробництва в звітному і плановому роках можуть бути непорівнянні, а в тому, щоб, виходячи з наявних виробничих ресурсів, сформувати реально обґрунтований план у вигляді конкретних заходів, спрямованих на економію витрат живої й уречевленої праці.

Такій постановці й відповідає метод планування діяльності підприємства, який здійснюється з використанням нормативної бази на початок планового періоду. Перевага такого методу полягає в тому, що в його основу покладено не звітні дані за минулий рік, а досягнутий рівень використання виробничих ресурсів і реалізацію резервів науково-технічного прогресу в умовах планового періоду.

Усі організаційно-технічні заходи плану варто умовно розділити на дві групи: заходи, що безпосередньо впливають на показники виготовлюваних виробів, і заходи, що побічно виливають на показники виробів. Це пов'язано з різними методами розрахунків по цих групах заходів. Так, заходи другої групи, наприклад, підвищення кваліфікації працівників, не можуть безпосередньо відображатися на собівартості, витратах праці її матеріалів конкретних виробів, але в зв'язку з підвищенням коефіцієнта виконання норм це позначиться на зниженні трудомісткості всіх виробів і призведе до економії кількості робітників, а значить і до зниження витрат.

Заходи першої групи безпосередньо впливають на показники конкретних виробів, однак і серед них с відмінності в методиці розрахунку. Так, наприклад, удосконалення конструкції виробів, зміну асортименту розкрою матеріалів можна безпосередньо врахувати в зниженні норм витрати матеріалів, трудомісткості конкретних виробів, а вплив впровадження нових технологічних процесів, модернізації устаткування чи установки нового, продуктивнішого устаткування враховується опосередковано. Для цього використовується співвідношення між продуктивністю устаткування і зниженням трудомісткості продукції.

Розрахунок зміни нормативів і відповідно зміна показників (потреба в матеріалах, трудомісткість продукції і в підсумку її собівартості) проводиться різними методами залежно від стану нормативної бази і прийнятих методів роботи.

Відправною точкою є величина норм станом на початок планового періоду (початок кварталу). Внаслідок проведення заходів розраховується величина норми на кінець планового кварталу. Причому варто врахувати, що заходів щодо одного об'єкта може бути декілька.

Наприкінці планового кварталу з урахуванням фактично проведених заходів і їх ефективності коригується величина норми на початок наступного кварталу.

Розрахунки впливу заходів на економічні показники роботи підприємства являють собою певну складність. Конструктор чи технолог, який запропонував захід, може сказати, як зміниться норма на даній операції, але для розрахунку показників необхідно мати інформацію про те. який вплив матиме той чи інший захід на норми витрат по комплектах, вузлах, виробах у цілому, у розрізі дільниці - цеху - заводу, з врахуванням застосовуваної даної деталі й кількісного обсягу виробництва. Отже, резерви зростання обсягів виробництва та реалізації продукції можуть бути матеріалізовані за умови наявності на підприємствах дієвих механізмів і, насамперед, механізмів формування планів підвищення ефективності виробництва, побудованих на засадах прогресивних нормативів використання наявних у підприємств ресурсів.

 


02.01.2017; 22:37
хиты: 97
рейтинг:0
Общественные науки
экономика
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь