Планування виробничої програми

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:

— перспективний план виробництва продукції і послуг;

— результати вивчення поточного попиту на продукцію;

— державній контракт і держане замовлення на продукцію підприємства (за умови їх наявності);

— прогноз потреби в продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;

— договори на виробництво та поставку продукції, то укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді;

— заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;

— заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства. Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є

найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми, її важливість визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатна задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Розподіл річних завдань за кварталами або місяцями необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:

— встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

— збільшення випуску продукції за рахунок приросту і поліпшення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

— терміну введення в експлуатацію нових потужностей та обладнання;

— забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

— підвищення серійності (масовості) виробництва;

— числа робочих днів у кожному кварталі;

— можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

— зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню науки і техніки, та таких, що не мають попиту, і заміна їх новими;

— сезонності та змінності роботи;

— сезонності збуту продукції.

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає:

— визначення номенклатури та асортименту продукції, яка випускається;

— розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року;

— обґрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом вирішення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба у знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Враховуються також потреби на капітальне будівництво, експорт, створення резервів тощо.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури та загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі.

Виробнича програма цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дають змогу виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорції у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.

Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників.

Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників і виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами та законодавством України. Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, що забезпечують ефективніше його виконання.

Отже, виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Таким чином, оптимальна виробнича програма це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

— визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції;

— визначення економічної межі нарощування виробництва;

— планування оптимальної структури номенклатури продукції.

Оптимізація випуску продукції фірми в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії

Ринок, на якому дві фірми ведуть "війну цін", у побуті ми називаємо конкурентним. Однак економісти, як ми переконалися з попередньої теми, такий ринок не вважають досконало конкурентним. Досконала конкуренція існує тоді, коли індивідуальний продавець зовсім не може впливати на ринкову ціну. Отже, досконала або чиста конкуренція - це крайній випадок ринкової ситуації. Застосовуючи аналогію як метод аналізу, неважко помітити, що крайнім випадком недосконалої конкуренції є чиста монополія, тобто ринок з єдиним продавцем єдиного продукту. Чистий монополіст може впливати на ринкову ціну свого продукту.

У цій темі ми з'ясуємо, як досконало, або чисто конкурентні і чисто монопольні фірми вибирають обсяги свого виробництва і пропозиції з метою максимізації прибутку. При цьому аналіз ведеться в короткому і довгому періодах часу.

Ціна і випуск продукції в умовах досконалої конкуренції

З'ясуємо виробничу і цінову поведінку фірми в короткому періоді часу. Припустімо, що фірма максимізує свій прибуток. Розглянемо приклад, що ілюструє поведінку фірми в умовах досконалої конкуренції (табл. 1). Таку фірму будемо називати конкурентною.

Ринкова ціна становить 10 грн. за одиницю продукту, якого конкурентна фірма може виробляти будь-яку кількість. Загальний виторг відображає різні рівні виробництва. Крім того, ми маємо: загальні постійні витрати, загальні змінні витрати, загальні витрати (що є сумою загальних постійних витрат і загальних змінних витрат). І, нарешті, такий економічний прибуток, що є різницею між загальним виторгом і загальними витратами за різними рівнями виробництва.

На основі табличних даних побудуємо графіки.

Відношення між загальним виторгом і загальними витратами - з одного боку, і випуском продукції - з другого зображені на рис. 1. Вертикальна відстань між кривою загального виторгу і кривою загальних витрат - це економічний прибуток на відповідному рівні випуску продукції. Якщо фірма випускає менше, ніж 1,5 од. і більше, ніж 7 од., вона терпить збитки (ЕР < 0). Оскільки конкурентна фірма може продавати будь-яку кількість продукції за однаковою ціною, то загальний виторг зображатиметься прямою лінією, яка виходить з початку відліку. Так буває завжди, коли фірма приймає встановлену ринком ціну.

Таблиця 1. Витрати і прибутки фірми (ціни, встановлені фірмою, у грн.)

Рис. І. Максимізація ЕР методом порівняння ТR і ТС

Спираючись на дані табл. 1, визначаємо рівень випуску продукції, що максимізує прибуток. Він знаходиться між 5 та 6 одиницями, тобто становить 5,5 од. Це той рівень, для якого прибуток є найбільшим (див. табл., 1), а отже, найбільшою є і вертикальна відстань між кривими загального виторгу та загальних витрат (див. рис. 1).

Припустімо, що витрати залишаються незмінними, але ціна за одиницю впала з 10 грн. до 4. За цієї ціни будь-який рівень виробництва буде збитковим. Однак фірма не закриється. Бо коли вона працює, її збитки будуть значно меншими, ніж втрати на постійних витратах, які б вона понесла у разі закриття. В цьому випадку фірма зведе до мінімуму свої збитки, тому що отримає загальний виторг, достатній для відшкодування всіх загальних змінних витрат, а також значної частини загальних постійних витрат. Так, при випуску 3 од. фірма отримає виторг у 12 грн., які покриють усі 5 грн. загальних змінних і 7 грн. загальних постійних витрат. Збитки становитимуть 5 грн., у разі закриття фірми вони становили б 12 грн.

Отже, в короткостроковому періоді, коли загальний виторг перевищує загальні змінні витрати, конкурентна фірма продовжуватиме виробляти продукцію, тому що ці витрати також, як і деяка частина загальних постійних витрат, відшкодовуються із виторгу.

Припустімо, нарешті, що ринкова ціна, при незмінних витратах, впала до 1 грн. за одиницю продукції. В цьому випадку для всіх рівнів виробництва збитки будуть перевищувати 12-гривневу втрату постійних витрат. Це означатиме, що фірма, мінімізуючи свої збитки, зупинить виробництво.

На основі даних табл. 1 розрахуємо граничні величини виторгу і витрат для різних рівнів виробництва (табл. 2).

Рис. 2 показує криві граничного виторгу і граничних витрат. Оскільки фірма приймає встановлену ринком ціну, і граничний виторг дорівнює ціні, а отже, зміна в загальному виторгу, яка є результатом одиничної зміни в продажу, обов'язково дорівнює ціні.

З табл. 2 і рис. 2 видно, що коли випуск є на рівні, який максимізує прибуток - 5,5 од., ціна дорівнює граничним витратам. Необхідно пам'ятати правило: максимальний прибуток досягається на тому рівні випуску продукції, де ціна дорівнює граничним витратам.

Таблиця 2. Граничний виторг і граничні витрати (у грн.)

Рис. 2. Максимізація ЕР методом порівняння МС І МR

Постає запитання: чи завжди ціна дорівнює граничним витратам на рівні випуску продукції, який максимізує прибуток, чи це тільки випадковість?

Той факт, що ціна дорівнює граничним витратам на оптимальному рівні випуску продукції, не є випадковістю. Це твердження буде правдивим, коли фірма приймає встановлену ринком піну. Сформульоване правило можна довести, розглянувши рис.3, що відтворює типову криву граничних витрат у короткому періоді.

На рис.3 ми позначаємо криву попиту на продукт фірми як й для того, щоб підкреслити її відмінність від кривої ринкового попиту, яку ми звикли позначати як О.

Припустімо, що ціна є Ро. За будь-якого рівня виробництва (ми не беремо до уваги обсяги виробництва в інтервалі від 0 доQ1 меншому, ніж Q0, але більшому, ніж О1, ціна Ро перевищує граничні витрати. Це означає, що збільшення рівня випуску продукції у цьому інтервалі збільшить економічний прибуток, тому що воно додасть більше до загального виторгу, ніж до загальних витрат. На відрізку поза рівнем Q0 ціна Ро с меншою, ніж граничні витрати, а тому зменшення виробництва продукції збільшуватиме прибуток, оскільки загальні витрати зменшуватимуться більше, ніж загальний виторг. Зростання обсягу виробництва від Q1 до Q0 спричинить зростання економічного прибутку, а подальше зростання рівня виробництва призведе до падіння прибутку, тому Q0 є саме той рівень виробництва, що максимізує економічний прибуток. Цей висновок спробуйте підтвердити за допомогою табл. 1 і 2, припустивши, що Q0 = 6, а Ро = 10.

Інколи конкурентна фірма може не мати економічного прибутку. Наприклад, якщо ціна є Р1 а середні загальні витрати перевищують ціну на всіх можливих рівнях випуску продукції (рис. 4). Оскільки короткий період часу надто малий для того, щоб фірма змінила розмір свого підприєм

Рис. 3. Короткострокові криві d, МR і МС

Рис. 4. Графічне зображення умов припинення або продовження виробництва фірмою

ства, то вона не може його ліквідувати. Все, що фірма може зробити в межах цього періоду, це або виробляти зі збитками, або зупинити виробництво. Рішення фірми залежить від того, чи покриває ціна продукту середні змінні витрати. Якщо існує такий рівень виробництва, за якого ціна перевищує середні змінні витрати, тоді фірма продовжуватиме виробляти, навіть якщо ціна не покриває повністю середні загальні витрати (рис. 4). Якщо ж такого рівня виробництва не виявиться, тоді фірма повинна припинити виробництво взагалі. Якщо крива середніх змінних витрат є такою, як зображено на рис. 4, то фірма буде виробляти продукцію за ціни Р1, але не буде виробляти за ціни Р3. Якщо ціна є меншою, ніж Р2, то фірма не буде нічого виробляти, тобто втече з ринку. Ось чому точка N називається "точкою втечі" або точкою закриття.

Розглянемо, що зумовило такий висновок. Якщо фірма нічого не виробляє, вона в будь-якому випадку повинна оплачувати свої постійні витрати. Отже, якщо збитки фірми менші, ніж загальні постійні витрати, то їй вигідніше (в розумінні, що будуть меншими збитки) виробляти, ніж не виробляти. Цей висновок можна сформулювати й так: фірмі доцільно продовжувати виробництво, якщо її збитки на одиницю продукції менші, ніж середні постійні витрати.

Але різниця (АТС - AFC) становить середні змінні витрати. Це означає, що ми довели, що фірмі доцільно виробляти продукцію, якщо її ціна перевищує середні змінні витрати.

Висновок: якщо фірма максимізує прибуток чи мінімізує збитки, вона повинна встановити такий рівень випуску продукції, за якого фактичні витрати в короткому періоді дорівнюють ціні.

Якщо ринкова ціна надто низька, щоб покрити середні змінні витрати фірми на будь-якому можливому рівні виробництва, то вона може мінімізувати свої збитки, лише зупинивши виробництво.

Для кращого засвоєння мотивів виробничої і цінової поведінки конкурентної фірми в короткостроковому періоді наведемо ще деякі рисунки і таблиці.

Рис. 5. Графічне зображення економічного прибутку фірми

Рис. б. Графічне зображення збитків фірми

Коли ж Р* - АТС = 0, то економічний прибуток теж дорівнює нулю (рис. 7). За такої ціни краще, що може зробити фірма в пошуках максимального прибутку, це працювати на рівні самоокупності, "зводити кінці з кінцями", тобто тільки покривати свої витрати. Якщо менеджер фірми вирішить виробляти будь-який інший обсяг продукції, а не Q*, то фірма понесе збитки.

Запам'ятайте, що в умовах досконалої конкуренції граничний виторг - це не що інше, як ціна на вироблений продукт. У результаті на ринку такого типу конкурентна фірма розширює своє виробництво до точки, в якій граничні витрати урівнюються з ціною її продукту. В цій точці фірма досягає оптимального рівня виробництва і таким чином переходить у стан рівноваги. Із цього стану фірма не вийде до тих пір, поки не зміняться умови самої рівноваги (ціна на вироблений продукт або структура витрат фірми).

Рис. 7. Графічне зображення беззбиткового виробництва (фірма "зводить кінці з кінцями")

Таблиця 3. Визначення конкурентного обсягу виробництва в короткостроковому періоді