При оцінюванні використовують диференціальний і комплексний методи.
Диференціальний метод оцінювання конкурентоспроможності заснований на використанні одиничних параметрів аналізованої продукції й бази порівняння та їхньому зіставленні.
Диференційний метод дозволяє лише констатувати факт конкурентоспроможності аналізованої продукції або наявності в ній недоліків порівняно з товаром-аналогом. Він може використовуватися на всіх етапах життєвого циклу продукції, особливо при її порівнянні з гіпотетичним зразком. Він не враховує впливу на перевагу споживача при виборі товару вагомості кожного параметра.
Комплексний метод оцінювання конкурентоспроможності ґрунтується на застосуванні комплексних (групових, узагальнених та інтегральних) показників або зіставленні питомих корисних ефектів аналізованої продукції й зразка.
Змішаний метод оцінювання являє собою поєднання диференційного й комплексного методів. При змішаному методі оцінювання конкурентоспроможності використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, і частина параметрів розрахованих комплексним методом.
Стандартизація – діяльність, що полягає у становленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі й сприянню науково-технічного співробітництва. Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизації: 1)міжнародна(стандартизація проводиться на міжнародному рівні, участь у якому відкрита для відповідних органів усіх країн); 2)регіональна(стандартизація проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якому відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору); 3)національна(стандартизація проводиться на рівні однієї країни). Принципи державної політики у сфері стандартизації: доступність стандартів та інформації щодо них для користувачів; відповідність стандартів законодавству; адаптація до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки; пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації; участь у міжнародній (регіональній) стандартизації; відкритість та прозорість процедур розробленні і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні стандартів і вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств. Сертифікація – це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг. Види: 1)обов’язкова(здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами охоплює перевірку і випробування продукції для подальшого визнання характеристик і здійснення технічного нагляду);2)добровільна (на відповідну продукцію вимоги, які не є обов’язковими у межах держави). Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на таких принципах: орієнтація на споживача; провідна роль керівництва підприємств у вирішенні питань якості; залучення працівників підприємств до процесів управління якістю; процес ний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств; системний підхід до управління діяльністю підприємств; постійне навчання працівників, упровадження інновацій, удосконалення виробничих процесів; розвиток партнерських стосунків із постачальниками. Завдання державної політики у сфері управління якістю полягає у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для: виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках; задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію; збере5ження та відновлення безпеки довкілля; збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки; зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян; піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.
