типом виробництва розуміється сукупність організаційно-технічних, економічних особливостей виробництва, які обумовлені номенклатурою виробів, що випускаються, обсягами та ступенем регулярності виробництва однорідної продукції, рівнем спеціалізації робочих місць. За поєднанням зазначених ознак розрізняють масовий, серійний і одиничний типи.
Масовий тип виробництва характеризується обмеженою номенклатурою і більшим випуском продукції. Прикладом даного типу виробництва можуть бути підприємства, що виробляють автомобілі, трактори, текстильні й швейні вироби й т.д.
Для масового виробництва характерна спеціалізація робочих місць при виконанні обмеженого кола операцій; використовуються спеціальні інструменти й технологічне оснащення, спеціальне устаткування, розміщене за ходом технологічного процесу.
Серійний тип виробництва характеризується відносно широкою номенклатурою в порівняно більших кількостях. Залежно від величини серії або партії продукції розрізняють дрібно-, середньо- і великосерійне виробництво.
Для серійного типу виробництва характерна спеціалізація робочих місць на виконання декількох періодично повторюваних операцій; використання поряд з універсальним спеціалізованого й спеціального устаткування, інструментального оснащення; устаткування й робочі місця групуються переважно на основі предметного принципу.
^ Одиничний тип виробництва характеризується широкою і непостійною номенклатурою виробів у невеликому обсязі випуску. Значна частина цих виробів не повторюється або виробляється в невеликих кількостях за окремими замовленнями. Тут має місце технологічна спеціалізація робочих місць, відсутні постійно закріплені за ними операції; використовується універсальне й унікальне устаткування, що розміщується за однотипними групами; виробничі процеси виконують робочі універсали високої кваліфікації.
^
10.3 Методи організації виробництва
Розрізняють три основні методи організації виробництва: поточний, партіонний і одиничний.
Поточний метод характеризується спеціалізацією робочих місць при виконанні певних операцій; розчленовуванням процесів виробництва на невеликі операції; обмеженою номенклатурою виготовленої продукції; чітким визначенням послідовності виконання операцій і розміщенням робочих місць за ходом технологічного процесу; паралельним виконанням операцій на всіх або декількох робочих місцях; використанням безперервно діючого або пульсуючого транспорту (конвеєрів різного типу).
З усіх методів організації виробництва поточний – найпрогресивний та ефективний, він дозволяє найбільше повно реалізувати основні принципи раціональної організації виробництва.
Основним елементом поточного методу організації виробництва є поточна лінія, що являє собою сукупність спеціалізованих робочих місць, розміщених у послідовності технологічного процесу й виконуючих певну його частину.
У промисловості залежно від ряду ознак розрізняють поточні лінії різного виду.
На постійно-поточних однопредметних лініях випускаються вироби та вузли одного найменування у масовій кількості.
На постійно-поточних багатопредметних, серійно-поточних лініях виготовляється кілька виробів або деталей різних найменувань, які подібні по конструкції та технології виробництва, при цьому не потрібно переналагодження устаткування.
^ Змінно-поточні багатопредметні лінії характерні для серійного виробництва. На них по черзі обробляються декілька найменувань деталей або виробів, які подібні за конструкцією і технологією обробки. Строки запуску виробів у виробництво визначаються стандарт-графіками запуску-випуску. Переналагодження устаткування відбувається при переході до нової групи виробів.
^ Групові поточні багатопредметні лінії характеризуються прямоточністю предметів праці, технологічною спеціалізацією робочих місць, великою кількістю оброблюваних деталей і вузлів, устаткування багаторазово переналагоджується. Використовуються у серійному й дрібносерійному виробництвах.
За ступенем неперервності процесу поточні лінії поділяються на неперервні з регламентованим ритмом і перервні з вільним ритмом. До неперервних поточних ліній відносяться одно- і багатопредметні постійно-поточні лінії, до перервних – змінно-поточні лінії.
За охопленням виробництва всі поточні лінії поділяються на дільничні, цехові, міжцехові й наскрізні заводські.
За рівнем механізації й автоматизації потокові лінії діляться на механізовані, комплексно-механізовані й автоматизовані.
^ Партіонний метод організації виробництва характеризується запуском у виробництво виробів партіями певного розміру при певному чергуванні їх у часі. Забезпечення рівномірної роботи на всіх ділянках виробництва при партіонному методі досягається за рахунок визначення оптимальних розмірів партій, заділів, тривалості циклу, графіків запуску-випуску. Тут використовується спеціальне й універсальне устаткування, що розміщується технологічно однорідними групами, використовуються кадри з високою кваліфікацією, операції частково закріплюються за окремими робочими місцями. Найбільше поширення цей метод знаходить у серійному та дрібносерійному виробництвах.
^ Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничному екземплярі або дуже малими партіями. Даний метод застосовується в досвідченому виробництві, в експериментальних і ремонтно-механічних цехах, при виготовленні унікального устаткування (прокатні стани, турбіни й т.д.), спеціального оснащення й т.п.
Для одиничного методу організації виробництва характерні: широка номенклатура виготовлених виробів; використання універсального встаткування, розміщеного за груповим принципом; приватні переналагодження устаткування й виникнення перерв у виробництві; більша трудомісткість і тривалість виробничого циклу; відносно висока питома вага ручних робіт; операції не закріплюються за певними робочими місцями; роботу виконують робітники-універсали високої кваліфікації.
Для вдосконалювання й підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва необхідні широка уніфікація деталей і вузлів, типізація операцій і технологічних процесів, застосування високопродуктивного й швидкопереналагоджуваного устаткування, використання групових методів роботи.
Основними напрямками раціональної організації виробничого процесу є:
чіткий розподіл праці між окремими підрозділами на основі їхньої спеціалізації;
раціональне розміщення та найбільш повне використання устаткування на кожній спеціалізованій дільниці, робочому місці;
раціоналізація пересування предметів праці у процесі виробництва за рахунок скорочення маршрутів руху;
раціональне оперативне планування виробництва у просторі й часі;
кооперування на основі взаємопогоджуваних виробничих програм, поставок продукції та послуг.
