Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Професійне спілкування часто має індивідуальний характер і виявляється в способах спілкування, що їх вибирає суб’єкт у певних комунікативних ситуаціях.
Усне професійне мовлення– це розмовно-літературне мовлення в процесі виконання ними службових обов’язків. Мета професійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв’язання професійних завдань.
Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі особливості ділового спілкування:
v Наявність певного офіційного статусу об’єктів.
v Спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів і підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ.
v Регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням.
v Передбачуваність ділових контактів, які попередньо планують, визначають їх мету, зміст, можливі наслідки.
v Творчий характер взаємин, спрямованість їх на вирішення ділових проблем, досягнення мети.
v Взаємоузгодженість рішень і подальша організація співпраці партнерів.
v Взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин – це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі.
v Значущість кожного партнера як особистості.
v Безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ.
Отже, ділове спілкування – це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на 4 запитання:
ð Задля якої мети ми це говоримо?
ð Що ми хочемо сказати?
ð За допомогою яких мовних засобів ми це робимо?
ð Яка реакція на наше мовлення?
Спілкування відбувається за певними правилами і вимагає ґрунтовної підготовки.
Правила спілкування– «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу». Ці правила засвоюють у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентують у під час спілкування автоматично.
Основні правила спілкування такі:
· Будьте завжди ввічливими, привітними й доброзичливими, з повагою ставтеся до співрозмовника.
· Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте.
· Не бійтеся розпочинати розмову з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.
· Говоріть (пишіть) про те, що може зацікавити слухачів (читачів), враховуйте їх вік, характер, інтереси.
· Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайтеся, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.
· Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою.
· Використовуйте в спілкуванні звертання і ввічливі слова: будь ласка, вибачте, не ображайтеся, чи не змогли б ви, на жаль тощо. Слідкуйте за культурою мовлення.
· Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним, умійте допомагати людям словом і ділом.
Усне професійне мовлення повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:
1) чіткість, недвозначність формулювання думки;
2) логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;
3) відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою - і це про звичайне провітрювання!);
4) укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;
5) різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2-3-ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) - це 10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);
6) самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;
7) переконливість мовлення;
8) милозвучність мовлення;
9) виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з другого.
Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення.
