Мовний стиль - це "усвідомлена суспільством підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору"28.
Стиль -різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова. Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.
Розрізняють такі основні функціональні стилі сучасної української літературної мови: розмовний, публіцистичний, науковий стиль, офіційно-діловий стиль, художній стиль, конфесійний стиль. Деякі дослідники виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональниї стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного). (Див. схему 1). В основі функціонально-стильової диференціації мови лежать як позамовні, так і власне мовні структурні ознаки.
Схема 1
2. Художній стиль
Художній стиль відтворює дійсність через конкретно-чуттєві образи. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль має крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення відтворюваного (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).
Основні мовні засоби:
- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речйе, дій, явищ, ознак);
- використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);
- запровадження авторських новоторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
- поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
- широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
- повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);
в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
У художньому стилі все подасться через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема художніх творах) крім об'єктивності реального світу існує об’єктивність сприйняття його людиною.
Вивчається художній стиль у таких аспектах: стиль індивідуальний, стиль окремого художнього твору або жанру, функціональний стиль.
Деякі письменники у своєму індивідуальному стилі орієнтуються на максимальне відтворення, стилізацію розмовних діалогів. У зв'язку з явищами інтелектуалізації літературної мови відбувається активний процес входження елементів наукового стилю (термінал, лексики) в художній текст.
3. Офіційно-діловий стиль
Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид літературної мови, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою та установою, між посадовими особами; ділові взаємини на виробництві тощо).
Це і стиль державних документів — указів, договорів, законів, кодексів, актів та ін.
Належить до виразно об'єктивних стилів, виділяється найвищою мірою книжності. Особливості мовного оформлення офіційно-ділового стилю зумовлені специфікою його використання.
Оскільки кожний документ потребує чіткого, логічного викладу, однозначне сприймання уживаних понять, стислості, економності формулювань, то офіційно-діловому стилю не властиві експресивні вислови, питальні й окличні речення; у ньому послуговуються формулами, мовними і текстовими стандартами, штампами (штамп - мовні засоби (слова, словосполучення, речення, вислови, заклики) для вираження певної експресивно забарвленої інформації Через масове відтворення м.ш. втратили індивідуальну неповторність, напр.: люди в білих халатах — лікарі, бліе золото — бавовна, чорне золото -нафта, битва за врожай - жнива), кліше (кліше — стандартні, усталені мовні звороти, повторюваність яких спричинена або позамовнимичинниками, або формою, жанром спілкування, напр.: згідно з викладеним вище, закон прийнято в першому читанні), стереотипами (стереотип --слово, мовний зворот, що повторюється без змін, автоматично, як усталена формула, мовний шаблон: трафарет), які полегшують, уніфікують ділову мову, сприяють використанню тех. засобів.
Головне призначення стилю - регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю:
- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
- точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
- документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
- наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;
- сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.
В офіційно-діловому стилі специфічна лексика типу вищезазначений, нижчепідписаний, враховуючи те, що; відповідно до зазначеного та ін. Офіційно-діловий стиль жанрово різноманітний.
Розрізняють документальні жанри (наказ, протокол, ухвала, заява, угода), інформативно-ознайомлювальні жанри (інформація, інструкція), власне інформаційні жанри (оголошення, письмова інформація). У всіх жанрах офіційно-ділового стилю на перше місце виноситься адресат, на якого розрахований, кому призначений документ. Він може бути як колективним (інформація, так ї окремою особою. Тому в графічному вигляді документа наявна спеціальна формула із зазначенням прізвища з ініціалами або повним найменуванням адресата.
Графічно оформлений документ передбачає дотримання стандартів звертання, підпису, зазначення числа, коли було виготовлено документ, та адреси. Для чіткішої організації тексту впроваджуються поділ на параграфи, пункти, підпункти.
З погляду загальної семантики офіційно-діловий стиль характеризується вольовою модальністю, що виявляється - у наказовості, проханні, розпорядженні, приписуванні чинності, діяльності тощо.
З погляду мовного оформлення офіційно-ділові жанри характеризуються високою частотою вживання абстрактних іменників на -ість, -ання, що мають термінологічне значення: неособовим характером дієслівних форм типу добирається, подається, створюється, у жанрі інструкцій переважають інфінітивні дієслівні форми, напр., оглянути, перерахувати, заслухати. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові . і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками). Офіційно-діловий стиль існує переважно в писемній формі.
4. Публіцистичний стиль
Публіцистичний стиль - 1) один з функціональних стилів літературної мови, призначений для передачі масової інформації; 2) емоційно забарвлена, піднесена мова з ознаками вольової оцінності (у цьому значенні виступає синонімом до понять «ораторський стиль», «риторичний стиль»).
Сфера використання публіцистичного стилю – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.
Основне призначення – служити розв’язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя.
5. Науковий стиль
Науковий стиль — функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі науки та освіти. Поняття наукового стилю об'єднує мову різних галузей науки. Спільною для суспільної, природничої, технічної, інших сфер уживання наукового стилю є орієнтація на книжну лексику, на логічний виклад інформації, застосування класифікаційного підходу до опису наукових об'єктів, використання абстрактних понять, формулювання дефініцій (визначень).
Головне призначення наукового стилю – систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклади матеріалу, представлення наукових даних суспільству.
6. Конфесійний стиль
Конфесійний стиль (від лат. confessio – визнання, сповідання) — стиль виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали перекладати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Вчені вважають, що такі тексти у 14 ст вже читали по-українському.
Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.
Головне призначення конфесійного стилю –допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.
Головні конститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.
7. Розмовна мова
Розмовна мова - особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Розмовій мові властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Розмовну мову вважають також окремим стилем літературної мови (у польській лінгвістиці з цим
8. Епістолярний стиль
Епістолярний стиль (лист, послання) – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи (від гр. еpistole – лист, звідси епістолярний) – це писемно оформлені монологи, звернені до певної особи (чи осіб). Уживаний переважно у листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на родинно-побутове, інтимно-авторське, приватно-ділове та ін.
