Компоненти композиції
Під композицією розуміється розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоб розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоб переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоб представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному.
Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці художник все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.
У розпорядженні дизайнера є компоненти і засоби композиції, за допомогою яких можна створювати різноманітні і завжди нові композиції. Розглянемо детальніше поняття компоненти композиції.
Компонентами композиції автор оперує під час створення нових форм; вони об’єктивно існують, як даність. Їх можна перетворювати й видозмінювати в залежності від змісту чи ідеї твору. До компонентів композиції відносяться: крапка, лінія, пляма, форма, колір, фактура, фон та тло, ракурс і світло.
Крапка може бути самостійним елементом композиції і мати свої індивідуальні якості, як повноцінний елемент.
Говорити про крапку, як про самостійний елемент можна лише розуміючи її розмір. Інакше крапка може стати плямою і отримати інші характеристики. Було би дивно вираховувати конкретні величини або формули для мінімального і максимального розміру крапки. В абстрактному світі ми можемо оперувати лише співвідношенням величин. Тому ми мусимо співвідносити розміри крапки з розмірами площини, на якій вона знаходиться і з розмірами інших елементів поряд з нею. Ці співвідношення проводяться інтуїтивно.
Властивості крапки:
- крапка-максимально стиснута форма.
- крапка сфокусована всередину себе.
Таким чином її динамізм є чисто внутрішним і направленний всередину себе. По статичності крапку можна віднести до групи максимально статичних форм. Навіть якщо її форма є круглою, крапка більш статична, ніж коло.
Крапка може бути довільної форми, але форма мінімально впливає на її властивості. Якщо, наприклад, від форми лінії або плями їх характер дуже сильно змінюється, то крапка має такі сильні властивості і такий мінімальний розмір, що вона піддає їх лише невеличким корективам.
Крапка сприймається людським оком майже моментально. Тому можна сказати, що вона найбільш лаконічна часова одиниця композиції.
Лінія розрізняють основні і допоміжні. Основні працюють на виявлення головної ідеї твору і несуть найбільше навантаження. Допоміжні підпорядковуються основним і відіграють другорядну роль. Лінії можуть бути тонкими, волосяними, переривчастими; можуть плавно переходити у пляму або взагалі зникати, підштовхуючи глядача додумувати продовження тієї чи іншої форми. Існують силуетні або контурні лінії, котрі, як правило, бувають основними, бо працюють над створенням основного обрису зображуваних предметів.
Пляма розрізняються за формою і можуть бути як чітко визначені, геометричні, так і аморфні, невизначеної форми, що тануть у просторі картини. Так як і лінії, вони бувають основними і другорядними. Основні утворюють композиційний центр мистецького твору, другорядні акомпанують і підкреслюють основні.
Під формою розуміємо два аспекти. Передусім, це форма подачі образотворчого матеріалу, яка може бути реалістичною, стилізованою та модерністською (антиреалістичною). Друга іпостась – це формат твору, котрий має важливе значення для виявлення задуму автора. Розмаїття форматів (коло, овал, прямокутник простий і витягнутий по горизонталі, трикутник... ) дозволяє художнику міцніше підкреслювати ідею композиції. Вдалою вважається така композиція, в якій у глядача не виникає бажання розсунути або зменшити межі формату, змінити його масштабність.
Якщо картина добре побудована у колориті, в ній є провідний, домінуючий колір. В такому випадку можна говорити про наявність в ній загального кольорового тону. Старі майстри користувалися невеликою кількістю фарб, але дотепер залишилися неперевершеними по колориту. П.Чистяков і В.Сєров давали учням завдання писати 3-ма фарбами: білилами, світлою вохрою та чорною (палена кістка) фарбою. Для передачі стану у картині митці використовують три основних гармонійних співвідношення: контраст (сполучення кольорів різних за кольоровим тоном, насиченістю і світлотою), нюанс (сполучення кольорів незначної розбіжності), тотожність (сполучення кольорів різних за кольоровим тоном, але однакових за насиченістю і світлотою).
Фактура впливає на сприйняття ідеї твору, підсилюючи і акцентуючи певні фрагменти загальної композиції. Буває: гладка, дзеркальна, люстрова, шорохувата, оксамитова, матова та ін.
Як правило, фон це однорідна за кольором, фактурою тощо композиційна основа яка рівнозначно підсилює ключові елементи композиції. Тло на відміну від фону завжди підкреслює композиційний центр, концентрує увагу глядача у певному місці композиції.
Ракурс підсилює звучання змісту, роблячи його динамічним або статичним. Фон, тло і ракурс подачі відіграють деколи принципову роль у створенні образа.
Світло. Шкала світлотних тонів допомагає підкреслити основне і приховати другорядне у будь-якому творі мистецтва. Тонку світлотну градацію від білого до чорного можна розподілити на три групи: світлі (світло), середні (напівтінь), темні (тінь). Світлотні відношення тримають всю картину і органічно пов’язані з кольором. Насиченість і світлота взаємовпливають одне на одне.
2.
