Специфіка та особливості композиції в декоративному мистецтві
Декоративне мистецтво — галузь пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою формують художнє середовище, що оточує людину.
Декоративне мистецтво поділяється на:
- монументально-декоративне мистецтво: створення архітектурного декору, розписів, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, які прикрашають фасади та інтер'єри, а також паркової структури;
- декоративно-прикладне мистецтво: створення художніх виробів, призначених для побуту;
- оформлювальне мистецтво:художнє оформлення свят, експозицій, виставок, музеїв, вітрин та ін.
Зміст творів декоративного мистецтва розкривається в тому ансамблі, для якого вони призначені.
Твори декоративно-прикладного мистецтва: посуд, меблі, тканини, предмети праці, зброя та ін. За функціональним призначенням вони не є творами мистецтва, але стали такими завдяки творчій праці художника, якої він доклав для їх створення.
Декоративно-прикладне мистецтво можна класифікувати за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево тощо) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, вибійка, лиття, карбування, інтарсія тощо).
Твори декоративно-прикладного мистецтва є складовою частиною культури епохи, тісно пов'язаної з побутом, з тими чи іншими етнічними (народними) і національними особливостями. Вони постійно впливають на духовний стан людини, її настрій, стають важливим джерелом емоцій, які формують на ставлення людини до навколишнього світу.
Важливу роль у композиції художнього твору в декоративному мистецтві відіграють:
- будова предмета, його конструктивні особливості й пластичні якості матеріалу (наприклад, вироби зі скла без декору);
- поєднання образу з асоціацією(порівняння форми виробу із краплею, квіткою, постаттю людини, тварини, їх окремими елементами тощо);
- декор (часто завдяки декору побутові предмети стають творами мистецтва).
- декор має емоційну виразність, свій ритм і пропорції. Він видозмінює форму і зливається з нею в єдиний художній образ.
2. Візуальне сприймання
Вивчаючи закономірності зорового сприймання людини, слід звернути увагу на поле зору (зорове поле). Воно є частиною простору, яка сприймається оком при спостереженні нерухомої точки на рівні очей і прямо перед нами. Поле зору має неправильну форму, яка є індивідуальною для кожної людини і залежить від конфігурації обличчя.
Поле зору буває монокулярне (при спогляданні одним оком) і бінокулярне (при спогляданні двома очима).
Поле зору поділяється на такі зони:
а) зона центрального зору (1,5°-3°), де сприймання найчіткіше і визначається «жовтою плямою» — найчутливішою ділянкою сітківки ока;
б) зона моментального зору (близько18°), у якій можливе короткочасне виразне споглядання;
в) зона ефективної видимості—поле найкращого зору (в межах 30°) відповідає простору, де сприймання чітке при належній увазі;
г) граничне поле зору (горизонтально по 70° в обидва боки, 45° угору та 65° униз), у якому можливе нечітке сприймання образів при нерухомих очах. Деякі люди можуть мати певні відхилення від цих значень.
Існують таці основні закономірності зорового сприймання:
а) чутливість ока в полі зору зменшується від центра до периферії;
б) центральними ділянками сітківки ока здійснюється кольоровий, а периферійними —ахроматичний (безколірний) зір;
в) різні кольори сприймаються щодо поля зору в різних межах: жовтій блакитні — у найширших, червоні і зелені — у найвужчих; пересування кольорів до периферії змінює їх: червоні й зелені —до жовтого, пурпурові — до синього,
г) краще сприймаються периферійним зором, ніж центральним, слабкі світлові подразники й рухливі предмети;
ґ) на відстані найгірше сприймається синій колір, найкраще •— білий на чорному фоні (особливо при слабкій освітленості); при нормальній освітленості та з близьких відстаней найкраще видно чорний колір на білому фоні;
д) обсяг одночасного зорового сприймання людиною становить 5-7 об'єктів.
Кут у полі зору |
0° 5° |
20° |
35° |
50° |
65° |
80° |
|
|
|
|
|
|
|
Чутливість зорового сприймання, у частках відносно центрального споглядання |
1 ½ |
1/4 |
1/8 |
1/12 |
1/18 |
1/36 |
Таблиця 1. Зміна чутливості ока в полі зору відносно горизонтальної площини
Навіть у випадку фіксації на одній точці, око постійно виконує мимовільні, незалежні від волі людини рухи. Під час розглядання об'єктів око невпорядковано і стрибкоподібно рухається між окремими точками фіксації з розмахами від 0,083-0,166° до 18-20°, з кутовою швидкістю до 400 град/с. Затримка ока для спостереження окремої точки, або фіксаційна пауза, становить 0,2-0,5 с, що становить приблизно 97% тривалості часу спостереження, а 3% часу око перебуває в русі.
Під час стрибків око не бачить, однак попередній образ ще на короткий час залишається на сітківці, являючи собою післядію образу, що, наприклад, використано в кіно. Око більше стомлюється від рухливості, ніж від напруження світлочутливості сітківки (мал. 2.1).
Мал. 2.1. Моторика (рухливість) очей людини
Зорове сприймання має ще такі властивості, як спостереження рухливих предметів і зорові ілюзії. Оскільки горизонтальні рухи очей швидші за вертикальні, до того ж вертикальні більш стомливі, то горизонтальні розміри оцінюються більш точно, ніж вертикальні.