Емігра́ція— вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни де вони народилися і виросли у інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин.
У залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною — у певну пору року або на періодичні заробітки.
Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму)
В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.^ Першу хвилю української еміграції (друга половина ХІХ ст. ‑ початок Першої світової війни) історики називають трудовою. Вона була зумовлена переважно соціально-економічними причинами.Говорячи про другу хвилю української еміграції, слід відзначити таке явище як рееміграція. Вона полягала в тому, що у багатьох емігрантів з'явилася надія, що на Радянській Україні можна побудувати справедливе, демократичне суспільство.Власне третя хвиля тривала з 1947 по 1953 рік. Упродовж цього короткого часу до Канади приїхали 37 тисяч українських емігрантів, а у Сполучені Штати Америки - 180 тисяч. Цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців.^ Четверта хвиля міграції припала на кінець ХХ ст. і мала, передусім, соціально-економічний характер. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу легше знайти роботу за кордоном.
