Класицизм в українській культурі ХІХ ст... Шедевром українського класицизму є героїко-комічна поема І. Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців. Класицизм надавав містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу. Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху Просвітництва Архітектура: Вознесенська церква (Ромни), Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ), Церква Різдва Богородиці. Романтизм в українській культурі ХІХ ст.. Для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Література. Харківський осередок. М. Максимович, І. Срезневський, М. Костомаров. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з програмою «Русалка Дністровая». Київський осередок. Другим осередком українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого в 1840 «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Журнал «Основа» (1861-62) – згуртування видатних укр. письменників: П. Куліш, М Костомаров, Шевченко. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка, у творчості І. Сошенка, А. Мокрицького. Музика ( малопомітні зміни аж в 2 половині ХІХ ст.): С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Тарас Бульба»), В. Матюка. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська . Реалізм в українській культурі ХІХ ст.. Українське мистецтво XIX ст. формувалося та існувало на межі перетину впливів російського академічного та реалістичного живопису, новітніх течій в європейському та світовому мистецтві, а також під впливом народних традицій художньої творчості. У літературі український реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. У центрі уваги художників-реалістів було буденне життя, з його проблемами, конфліктами, людськими думками. Під впливом художніх принципів образотворчого мистецтва чимало художників України переходили на позиції реалізму. На зразок російських передвижників у Києві в 1887 р. було створено товариство художніх виставок, активну участь в якому брали М.Пимоненко, В.Менк, С.Костенко та ін. В жанрі ліричного українського пейзажу працювали такі українські митці, як В.Орловський та С.Святославський. Уперше перехід до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського Олексою Венеціановим (1779 — 1847). Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні Венеціанова перейшли до цього модного професора. Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів Товариства пересувних художніх виставок. Передвижники — творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, створено останній третині XIX століття. Члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Передвижництво несло велику просвітницьку роль, мало велику кількість послідовників і в цілому здійснило значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України. Багато видатних художників-передвижників були родом з України: Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Микола Ге. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись до історії українського народу, його побуту. У Петербурзькій Академії мистецтв він створив картини у романтичному стилі "Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою" (1840), "Циганки" (1841). Шевченко є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина" (1842), який через драму української дівчини-кріпачки розкриває трагедію самої України. Сценка з життя українського селянина змальована в картині" Селянська родина" (1843). «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувався з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка, О. Кобилянської й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, з'являється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського; Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей», твір на межі модернізму. На зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм ніколи не здавав позицій — особливо в прозі був завжди актуальним стилем. Живопис. Реалізм в українській культурі ХІХ ст.. Українське мистецтво XIX ст. формувалося та існувало на межі перетину впливів російського академічного та реалістичного живопису, новітніх течій в європейському та світовому мистецтві, а також під впливом народних традицій художньої творчості. У літературі український реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. У центрі уваги художників-реалістів було буденне життя, з його проблемами, конфліктами, людськими думками. Під впливом художніх принципів образотворчого мистецтва чимало художників України переходили на позиції реалізму. На зразок російських передвижників у Києві в 1887 р. було створено товариство художніх виставок, активну участь в якому брали М.Пимоненко, В.Менк, С.Костенко та ін. В жанрі ліричного українського пейзажу працювали такі українські митці, як В.Орловський та С.Святославський. Уперше перехід до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського Олексою Венеціановим (1779 — 1847). Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні Венеціанова перейшли до цього модного професора. Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів Товариства пересувних художніх виставок. Передвижники — творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, створено останній третині XIX століття. Члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Передвижництво несло велику просвітницьку роль, мало велику кількість послідовників і в цілому здійснило значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України. Багато видатних художників-передвижників були родом з України: Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Микола Ге. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись до історії українського народу, його побуту. У Петербурзькій Академії мистецтв він створив картини у романтичному стилі "Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою" (1840), "Циганки" (1841). Шевченко є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина" (1842), який через драму української дівчини-кріпачки розкриває трагедію самої України. Сценка з життя українського селянина змальована в картині" Селянська родина" (1843). «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувався з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка, О. Кобилянської й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, з'являється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського; Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей», твір на межі модернізму. На зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм ніколи не здавав позицій — особливо в прозі був завжди актуальним стилем. Живопис. Український модернізм: експресіонізм, кубофутуризм, супрематизм, примітивізм. Експресіонізм – авангардизм початку ХХ ст.. Риси: заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів. В укр. літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір "Я (Романтика)"). Кубофутуризм – течія рос. мистецького напрямку, суміш французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же – це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири – рух, швидкість, енергія, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості – кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де зберігалася близькість до таємничих стихій життя. Тут немає прямих стилізацій, проте є ясна, ритмічна мова кольорів, які звучать дзвінко, локально, наділені силою, але зберігають при цьому вишукану палітру – синьо-фіолетові гами, джерело яких, з одного боку, – вплив фіолетових уподобань М. Врубеля та О. Мурашка, а, з другого, – колорит стародавніх київських мозаїк. Художники: О. Богомазов, Як і всі кубофутуристи, він віддає перевагу урбаністичним сюжетам («Потяг», «Базар», «Київ. Гончарка»), Казимир Малевич, творець супрематизму. Бажаючи виразити «чисте», незалежне від матерії духовне буття, художник мав відмовитися від земних «орієнтирів» і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах Малевича зникає уявлення про земні «верх» і «низ», «ліве» і «праве» – всі напрямки рівноправні, як у Всесвіті, де відсутнє земне тяжіння. Художник і теоретично обґрунтовував своє розуміння твору мистецтва як самостійного планетного світу. Супрематизм - напрям модерного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку ХХ століття. Зачинателем вважається К. Малевич (1879 — 1935). Напрям вийшов від кубізму і футуризму, він знайшов застосування в урбаністиці, плакаті і графіці. Супрематизм, за Малевичем, - це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. Проте найвизначнішим супрематичним шедевром світ визнав "Чорний квадрат". Його поява була сенсацією, свого роду експериментом нового мистецтва. На цьому полотні ми бачимо ідеальну статику та абсолютний контраст. Примітивізм - тенденція у мистецтві з навмисним спрощенням художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва. Використовувався для звільнення від формотворчих догм (П. Пікассо, Поль Гоген, Анрі Матісс).
