з 1863 р. видання книжок українською
мовою в межах Російської імперії припинилося. У 1864 р. вийшло 12 назв, у 1865
– п’ять, у 1867-1869 рр. – по дві назви на рік.
Поява циркуляру Валуєва відбивала страх царського уряду перед
зростанням національної свідомості серед інтелігенції, згуртованої у громадах,
перед поширенням визвольних ідей. Цим циркуляром, за висловом видатного
діяча та історика культури України Івана Огієнка, на українську літературу,
науку, культуру накладали важкі пута, а українську інтелігенцію одірвали від
народу, заборонили їй промовляти до нього рідною мовою. Офіційна заборона
циркуляром української мови в школі призвела до того, що недільні школи було
всюди закрито.
Ще до появи циркуляру Валуєва припинили свою діяльність громади.
Громадівців звинуватили в антидержавній діяльності, згодом розпочалися
адміністративні заслання. Павла Чубинського, наприклад, у 1862 р. вислали з
Києва до Архангельської губернії.
Діяльність громад відновилася на початку 70-х років.
Репресії, які почалися в 1875 р., особливо посилилися після Емського акту 1876 р. Так назву дістав таємний указ, який підписав російський імператор Олександр ІІ 18 (30) травня 1876 р. у м. Емс (Німеччина). Емський акт був витриманий у дусі циркуляра Валуєва. Він став подальшим кроком гноблення українського народу, переслідування його культури. Емський акт забороняв ввіз у межі Російської імперії без дозволу «будь- яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі», друкування та видання в імперії «оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі», крім історичних документів і пам’яток, із додержанням правопису оригіналів, творів красного письменства з користуванням тільки загальноприйнятим російським правописом. Емським актом заборонялися також «різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музичних нот». На інші мови почали перекладати навіть слова українських пісень, які виконувалися в театрах.
