Радянське підпілля і партизанський рух в Україні в роки Другої світової війни.

Радя́нський партиза́нський рух на території України —Радянські партизани — диверсійні загони, які боролись методами партизанської війни проти військ Німеччини та її союзників на окупованих Вермахтом територіях СРСР Рух Опору громадян Радянського союзу проти німецьких окупантів та їх союзників на території України у 1941–1944 роках, організований радянськими та партійними органами, в тому числі — НКВС. Загальна чисельність українських партизанів, переважно із цивільних громадян, становила в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців.
радянський партизанський рух був головним чином організований та повністю контролювався органами ВКП(б) та НКВС. Головною метою руху було перешкодження закріплення німецької армії на завойованих територіях СРСР, руйнування всіма засобами тилу супротивника. Основними бойовими діями «радянських партизанів» було впровадження тактики «спаленої землі», диверсії на ворожих комунікаціях та терор проти окупаційних військ, сил національного Руху Опору, та лояльного до антибільшовицьких сил місцевого населення.Стратегічне керування «партизанським рухом» здійснювала Ставка Верховного Головнокомандування СРСР через Центральний штаб партизанського руху