Крім значних досягнень, за гетьманування П.Скоропадського було допущено чимало прорахунків, які виявилися фатальними. Чи не найбільше компрометувала його залежність від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Багато свідомих українців небезпідставно звинувачували П.Скоропадського та його уряд у проросійській політиці, у покровительстві російським шовіністам. Під захист німецько- австрійських військ і Гетьманату до Києва переїхали правління кількох колишніх петроградських і московських банків, багато великих промисловців, землевласників, фінансистів, колишніх царських міністрів, генералів. На території гетьманської держави відкрито формувалася білогвардійська Південна армія на чолі з генералом Семеновим. Гетьман був тісно зв'язаний із заможними верствами українства, які спонукали його до ліквідації соціальних завоювань трударів. Він і німецька військова адміністрація практично почали війну проти українського трудового народу. Дуже шкідливою для української справи була політика в провінції, на селі. Місцеві старости і карателі, чинячи насильства над населенням нібито від імені влади, дискредитували українську державність. З відновленням права приватної власності на землю в села в супроводі каральних загонів почали повертатися поміщики. Вони накладали на трудове селянство великі контрибуції. Не легше було й робітникам, більшість організацій яких нова влада розпустила. Безробіття, погіршення продовольчого постачання боляче вдарили по населенню міст. Всі ці політичні помилки, тяжке становище трудящих, незавершеність реформ, залежність від окупаційної влади, поразка Німеччини та її союзників у війні (11 листопада р.) стали зрештою причинами падіння гетьманської влади у листопаді 1918р.
