АРМІЯ УКРАЇ́НСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ( «петлюрівці») – збройні сили України періоду боротьби за відновлення національної державності 1917– 21. Підвалини Армії УНР були закладені 1917 після краху російського царизму за умов бурхливого зростання національно-визвольного руху в Україні. Ідея відновлення її державності здобула підтримку серед солдатів-українців російської імперської армії. Однак, ЦР вважала, що регулярні збройні сили Україні не потрібні: їх має замінити народне ополчення (міліція). Лише радикально налаштовані самостійницькі кола, одразу висунули вимогу повної державної незалежності України й рішуче виступили за організацію боєздатної регулярної армії. З їхньої ініціативи 22 і 25 березня 1917 у Києві створено Організаційний комітет з формування українського війська і український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка. Появу цих організацій та їхню діяльність серед солдатів-українців російської армії можна вважати першим кроком у створенні майбутньої Армії УНР. Навесні 1917 нац.-визв. боротьба охопила широкі верстви солдатів-українців і оформилася у так звану українізацію. У квітні виникла перша тукраїнізована частина – 1-й козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Важливу роль у закладанні підвалин Армії УНР зробили Перший та Другий всеукраїнські військові з’їзди. Тут були створено вищі військові установи – Український генеральний військовий комітет на чолі з С. Петлюрою та Всеукраїнська Рада військових депутатів. Загалом чисельність особового складу частин, у яких була завершена українізація, становила 440 тис., із них 240 тис. дислокувалося в Україні. Після проголошення 20 листопада 1917 УНР український уряд підпорядкував собі розташовані на території України армійські командні структури російської армії. У листопаді було засновано укр. військові навчальні заклади для підготовки молодих офіцерів. У грудні формуються й перші суто українські, (а не українізовані) регулярні частини – Курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України. 30 грудня С. Петлюра затвердив статут Армії УНР. Через непослідовну військову політику ЦР, її недовіру до кадрових офіцерів наприкінці 1917 українізовані частини стали стихійно самодемобілізовуватися.
Подальша розбудова української армії була перервана державним переворотом 29 квітня 1918, внаслідок якого в Україні встановився режим гетьмана П. Скоропадського. Елітарні частини Армії УНР були роззброєні. 14 листопада 1918 розпочалося антигетьманське повстання, яким керувала Директорія, що проголосила відновлення УНР. Основою відновленої Армії УНР стали Окремий загін Січових стрільців, частини Запорізького корпусу, які перейшли на бік повсталих. Після здобуття Директорією 14 грудня Києва 300-тисячне повстанське військо почало стихійно демобілізовуватися. Зруйнований під час повстання військовий апарат не зміг упоратися із завданням перетворення нерегулярних частин у повноцінні бойові одиниці. Тим часом стратегічне становище УНР на зламі 1918–19 було критичним: країна опинилася у кільці фронтів. Їй загрожували російські більшовики, Добровольча армія А. Денікіна, поляки, війська Антанти. У середині грудня було проведено реорганізацію вищих армійських установ: створено Оперативний штаб, запроваджено посаду Головного Отамана. Ним став С. Петлюра.
Спроби уряду УНР добитися доставки з-за кордону озброєння та медикаментів для війська наштовхнулися на різкий спротив Антанти, що підтримувала денікінців і поляків. 40-тисячна Армія УНР 21 листопада була цілком витіснена переважаючими силами ворога за р. Збруч. 23 лютого 1921 за наказом С. Петлюри був організований Український партизанський штаб. З метою викликати в Україні антибільшовицькі повстання штаб у листопаді 1921 організував на її території збройний рейд, у якому взяло участь 1500 добровольців. Він відомий як Другий зимовий похід Армії УНР. Рейд закінчився невдало. Це був останній збройний виступ Армії УНР проти російської окупації України.
