Прихильником автономістсько-федералістської лінії в національно-державному будівництві проявила себе одна з впливових у той час Українська партія соціалістів-федералістів. На подібних позиціях з даного питання стояла і Українська трудова партія та деякі інші дрібні і маловпливові партії. Правда, у 1917 році лише Українська демократична хліборобська партія і Українська партія соціалістів-самостійників у своїх програмах закріплювали самостійницькі концепції майбутнього державного устрою України. Однак вони не користувалися популярністю і були малочисельні.
Формування радянської (умовна назва) державності в Україні базувалося на класово-космополітичних поглядах щодо організації суспільства. Виникнення в Україні радянських державних утворень (Українська соціалістична, Галицька, Донецько-Криворізька, Таврійська тощо республіки) було наслідком відображення складної політичної боротьби чи результатом прямого зовнішнього втручання. Характерною ознакою їх розвитку стала недооцінка, а то й відкрите ігнорування національних особливостей.
Однак поряд з ідеями класово-космополітичного державного будівництва, які суперечили традиційним уявленням про державні засади, домінантами революційного періоду в Україні виступали ідеї національно-державного будівництва. Принаймні чотири з відомих державних формацій мали виразний національно-державний характер: Українська Народна республіка (УНР) доби Української Центральної Ради, "Українська держава" (Гетьманат) гетьмана Павла Скоропадського, Українська Народна Республіка (УНР) доби Директорії ("Друга УНР") і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Близькою до національної за характером розбудови була Кубанська республіка - "Кубанський Край" (офіційна назва держави), державність якої еволюціонувала у напрямі зближення з Україною, однак базувалася на станових (держава козаків) принципах.
