Наприкінці XVIII ст. українські землі потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Обидві імперії за своїм політичним устроєм були самодержавними монархіями. У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії, Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати н як невід’ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї. У Австро-угорській імперії найвпливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців. У своєму управлінні імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія обороняла, а при нагоді й розширяла кордони імперії, забезпечувала внутрішній порядок. Імперські бюрократи вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях. Отже, обидві імперії були ніби тюрмою для українського народу, а їх соціально- економічна політика практично була однаковою - колоніальною, хоча умови для політичного і національно-культурного розвитку на українських землях під владою Австро-Угорщини були значно сприятливішими.
